Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 06 жовтня 2020 року
у справі № 2-24/494-2009[2]
Господарська юрисдикція
Щодо правомірності застосування ст. 335 ГПК України за наявності спору про право
Фабула справи: приватний виконавець звернувся з поданням до господарського суду у межах справи за позовом ТОВ «Рехау» до ФОП Кофтєлєва Тимофія Анатолійовича, особа, права якої обтяжуються - ОСОБА_1, про стягнення 84 195,47 грн, у якому просив визнати житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку, які зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_1, спільною сумісною власністю подружжя; визначити 1/2 частку в праві власності на житловий будинок та 1/2 частку в праві власності на земельну ділянку, за Кофтєлєвим Т. А., на які можливо звернути стягнення.
Ухвалою господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, подання приватного виконавця задоволено частково. Закрито провадження в частині вимог про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя. Визначено 1/2 частку в праві власності на житловий будинок та 1/2 частку в праві власності на земельну ділянку за Кофтєлєвим Тимофієм Анатолійовичем.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вказує, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги та не надано оцінки рішенню суду у справі № 545/1476/19 за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту. Вказаним рішенням встановлено факт придбання за особисті кошти ОСОБА_1 та належності їй на праві особистої приватної власності житлового будинку, земельної ділянки для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, а також земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства.
Правова позиція Верховного Суду: практика ЄСПЛ свідчить, що за наявності спору про право цивільне держава повинна забезпечити учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів.
На досягнення цієї мети спрямовані правила ГПК України, що регламентують позовне провадження.
Зокрема, відповідач може подати відзив із запереченнями проти позову. Відповідно до ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. Позивач вправі подати відповідь на відзив. Відповідно до ч. 4 ст. 166 ГПК України суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті. У відповідь відповідач може подати заперечення. Відповідно до ч. 4 ст. 167 ГПК України суд має встановити такий строк подання заперечення, який дозволить іншим учасниками справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті. Третя особа вправі подати пояснення щодо позову. Відповідно до ч. 4 ст. 168 ГПК України суд має встановити такий строк, який дозволить третій особі підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, та надати пояснення до позову або відзиву, а іншим учасникам справи - відповідь на такі пояснення завчасно до початку розгляду справи по суті.
У спрощеному позовному провадженні відповідно до ст. 251 ГПК України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі; треті особи мають право подати пояснення щодо позову в строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.
Відповідно до ч.ч. 3,5 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Ст. 80 ГПК України передбачена можливість витребування судом доказів за клопотанням учасника справи, а ст. 84 ГПК України - право суду доручити іншому суду вчинити певні процесуальні дії щодо збирання доказів.
Відповідно до ч.ч 1,2 ст. 195 ГПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку; суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Натомість відповідно до ст. 335 ГПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця; суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб; неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Таким чином, під час розгляду подання державного чи приватного виконавця за правилами ст. 335 ГПК України не можуть застосовуватися норми ГПК України, які регулюють позовне провадження. Отже, розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами ст. 335 ГПК України не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право.
Висновки: ст. 335 ГПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. У цьому разі відповідно до ст. 338 ГПК України подання державного чи приватного виконавця розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від суб'єктного складу боржника та інших співвласників майна.
Натомість за наявності спору про право ст. 335 ГПК України не підлягає застосуванню. Оскільки в цій справі вбачається спір про право з ОСОБА_1, яка вважає себе одноосібною власницею спірного майна, то судові рішення в частині визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, слід скасувати, а провадження в цій справі за поданням приватного виконавця в цій частині - закрити.
Ключові слова: реалізація права на справедливий суд, особливості здійснення позовного провадження, процедура розгляду клопотань виконавця, підстави закриття провадження у справі
