Правова позиція
Верховного Суду України
згідно з Постановою
від 26 грудня 2012 року
у справі № 6-156цс12
Цивільна юрисдикція
Щодо поширення ч. 3 ст. 40 КЗпП України на випадки звільнення працівника за контрактом у період його тимчасової непрацездатності
Фабула справи: ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до міського голови, комунального ремонтно-експлуатаційного підприємства, міської ради, третя особа - Головне управління житлово-комунального господарства міської ради, про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_9 на підставі розпорядження міського голови було призначено на посаду начальника комунального ремонтно-експлуатаційного підприємства на умовах контракту. Розпорядженням міського голови його звільнено із займаної посади за невиконання умов, зазначених у контракті. Позивач вважає, що його звільнення здійснено з порушенням процедури, передбаченої умовами договору.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_9 задоволено частково: визнано незаконним та скасовано розпорядження міського голови «Про звільнення ОСОБА_9», поновлено ОСОБА_9 на посаді начальника КРЕП, стягнуто з КРЕП на користь позивача 40 тис. 981 грн 20 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який визначений без утримання податків та інших обов'язкових платежів; у решті позову відмовлено.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу міського голови відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.
Мотивація заяви про перегляд судового рішення: міський голова вказує на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: п. 8 ст. 36, ч. 3 ст. 40 та ч. 3 ст. 41 КЗпП України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах
Правова позиція Верховного Суду: згідно з п. 8 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору передбачено підстави, зазначені в контракті.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Аналогічні правила застосовуються і до випадків звільнення працівника з підстав, передбачених ст. 41 КЗпП України (ч. 3 цієї норми).
У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП України), які стосуються як передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України випадків, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства проводиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Разом з тим зміст поняття «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» розкрито законодавцем у п. 4 ст. 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в ст.ст. 40, 41 КЗпП України або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Висновки: виходячи з нормативного (а не сутнісного) тлумачення пп. 4, 8 ст. 36, ч. 3 ст. 40, ч. 3 ст. 41, ст. ст. 40, 41 КЗпП України та враховуючи те, що між сторонами виник спір з приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом - п. 8 ст. 36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми ч. 3 ст. 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.
Ключові слова: трудові спори, порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника, підстави припинення трудового договору, порядок звільнення працівників, гарантії при звільненні працівників, підстави припинення контракту
