Правова позиція
Касаційного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 22 вересня 2020 року
у справі № 214/6174/15-ц[1]
Цивільна юрисдикція
Щодо права одного з подружжя на частку в майні, яке належить іншому з подружжя на праві особистої приватної власності
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – державний нотаріус державної нотаріальної контори, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, витребування майна із чужого володіння, визнання права власності на частку нерухомого майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору дарування від 14 серпня 2002 року ОСОБА_2 набув у власність квартиру. Вартість квартири за вказаним договором дарування на дату вчинення правочину складала 13 012 грн 00 коп. 09 січня 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, який розірвано заочним рішення суду. 08 червня 2005 року рішенням виконавчого комітету міської ради «Про переведення житлових приміщень у нежитлові» вирішено перевести житлове приміщення, а саме: квартиру, у нежитлове з правом спільного користування земельною ділянкою прибудинкової території відповідно до частки власності у споруді житлового будинку; надано дозвіл на перепланування та переобладнання зазначеного приміщення для потреб його власника.
06 липня 2005 року між ВАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 15 000,00 дол. США на споживчі цілі.
Ремонтно-будівельні роботи з переобладнання житлової квартири у нежитлове приміщення проводилися у період з листопада 2005 року до лютого 2006 року. 06 липня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування нежитлового приміщення, за умовами якого дарувальник безоплатно передав у власність сестрі, обдаровуваній, нежитлове приміщення магазину непродовольчих товарів, вбудоване у перший поверх житлового будинку з. ОСОБА_1 як дружина дарувальника не надавала згоди на укладення зазначеного правочину.
Позивачка просила визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя.
ОЦІНКА СУДУ
У статті 62 СК України вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов’язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мала довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.
Суд першої інстанції встановив, що з наявних у справі доказів не підтверджується не тільки факт грошових затрат колишньої дружини ОСОБА_1, а й факт трудових затрат, коли вона могла б вкладатися якщо не фінансово, то власною працею у істотне збільшення вартості спірного майна. Однак, як зробив висновок суд першої інстанції, такі обставини позивачкою не доведені.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що її внесок у переобладнання спірного приміщення із житлового у нежитлове у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
ВИСНОВКИ: із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68,70 СК України вбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.
Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на S частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов’язане з вкладенням у об’єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правила виникнення спільної сумісної власності подружжя, право спільної власності, майнові спори подружжя, підстави визнання права власності, презумпція спільності права власності подружжя на майно, правила поділу майна подружжя
