Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 14 січня 2021 року
у справі № 824/178/19[1]
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції надзвичайного арбітра
Фабула справи: Державна корпорація розвитку «ВЕБ.РФ» (далі - ВЕБ.РФ), в інтересах якої діє адвокат, звернулась до апеляційного суду із заявою про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу.
Заява ВЕБ.РФ обґрунтована тим, рішенням Надзвичайного арбітра Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольм (м. Стокгольм, Швеція) зобов`язано державу Україна, в особі головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, зупинити примусову реалізацію акцій ПАТ «Промінвестбанк», які зареєстровані на ім`я ВЕБ.РФ, у тому числі з метою стягнення боргу РФ за будь-яким арбітражним чи судовим рішенням, та не вчиняти будь-які еквівалентні дії щодо акцій ПАТ «Промінвестбанк» до вирішення Складом арбітражу в остаточному арбітражному рішенні питання щодо того, чи порушує зазначена реалізація норми міжнародного права. Стягнуто з держави Україна на користь ВЕБ.РФ збір за подання заяви - 4 000 євро; гонорар Надзвичайного арбітра - 16 000 євро та обґрунтовані витрати заявника на юридичні послуги у зв`язку з цією заявою, що підлягають оцінці, якщо не будуть погоджені. Проте боржником зазначене рішення в добровільному порядку не виконано.
Ухвалою апеляційного суду у задоволенні заяви ВЕБ.РФ про визнання і надання дозволу на виконання рішення Надзвичайного арбітра Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма за заявою ВЕБ.РФ до держави України, в особі Міністерства юстиції України, про вжиття забезпечувальних заходів відмовлено.
Мотивація апеляційної скарги: ВЕБ.РФ мотивована тим, що положення ст. 9 Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про заохочення та взаємний захист інвестицій, яка була ратифікована Законом України № 1302-ХІУ від 15 грудня 1999 року, не містить вказівок на застосування певної редакції регламенту Арбітражного інституту.
Правова позиція Верховного Суду: 27 листопада 1998 року між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації була підписана Угода про заохочення та взаємний захист інвестицій, яка ратифікована Законом України № 1302-XIV від 15 грудня 1999 року.
Ст. 9 цієї Угоди передбачено, що будь-який спір між однією із договірних Сторін та інвестором іншої Договірної Сторони, що виникає в зв`язку з інвестиціями, включаючи спори, що стосуються розміру, умов або порядку виплати компенсації, передбаченої в Ст. 5 цієї Угоди, або порядку здійснення переказу платежів, передбаченого в Ст. 7 цієї Угоди буде предметом письмового повідомлення, супроводжуваного докладними коментарями, які інвестор направить Договірній стороні, що бере участь у спорі. Сторони в спорі будуть намагатися врегулювати такий спір по можливості шляхом переговорів. Якщо в такий спосіб спір не буде вирішено протягом шести місяців із дати письмового повідомлення, згаданого у п. 1 цієї Статті, він буде переданий на розгляд, зокрема у Арбітражний інститут Стокгольмської торговельної палати.
Висновки: апеляційний суд не врахував, що Угода про заохочення та взаємний захист інвестицій та/або Закон України № 1302-XIV від 15 грудня 1999 року про її ратифікацію не містять застережень щодо застосування регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма в певній редакції, зокрема редакції на час підписання або ратифікації цієї Угоди.
З урахуванням наведеного відсутні підстави, передбачені п. “с” ч. 1 ст. V Нью-Йоркської конвенції та пп. “в” п. 1 ч. 1 ст. 478 ЦПК України, для відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання рішення Надзвичайного арбітра, а висновок апеляційного суду про те, що рішення Надзвичайного арбітра винесено щодо спору, який не підпадає під умови арбітражної угоди, є помилковим.
Ключові слова: порядок виконання іноземних арбітражних рішень, захист іноземних інвестицій, повноваження надзвичайного арбітра
