Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 23 грудня 2020 року
у справі № 815/6190/16
Адміністративна юрисдикція
Щодо юрисдикції спору про скасування перереєстрації транспортних засобів
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулась з позовом до до Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотус-Авто», ОСОБА_3, про визнання протиправною та скасування перереєстрації транспортних засобів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за ОСОБА_1 у встановленому законодавством порядку було зареєстровано транспортні засоби марки, право на управління якими позивач неодноразово передавала іншим особам, не наділяючи їх правом володіння і розпорядження цим рухомим майном. Проте 17.05.2016 з відповіді РСЦ МВС в Одеській області ОСОБА_1 дізналась, що автомобіль марки «LEXUS GX 470» 05 грудня 2015 року був перереєстрований на підставі довідки-рахунку на громадянина ОСОБА_2, а автомобіль марки «LEXUS LX 570» 29.01.2016 на підставі довідки-рахунку перереєстрований на громадянина ОСОБА_3, який в свою чергу реалізував цей транспортний засіб 30.01.2016 іншій особі на підставі договору купівлі-продажу. Позивач вважала, що перереєстрація вказаних транспортних засобів є незаконною, оскільки треті особи не наділялись правом на перереєстрацію належних їй транспортних засобів та їхню реалізацію, довідок-рахунків позивач не підписувала і не видавала та, як власник рухомого майна, не подавала особисто ніяких заяв на його перереєстрацію, а відповідно до норм законодавства, чинного на момент вчинення дій щодо перереєстрації, - довідка-рахунок не є документом, на підставі якого здійснюється перереєстрація транспортних засобів і не підтверджує право власності.
Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції позов задоволено. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
КАС ВС рішення судів попередніх інстанцій скасовано, провадження у справі закрито. Роз’яснено позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судом першої інстанції – до 15.12.2017) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб’єктний склад. Участь суб’єкта владних повноважень є обов’язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб’єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Отже, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб’єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Також таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єктів владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов’язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень, дій чи бездіяльності є способом захисту цивільних прав та інтересів.
ВИСНОВКИ: звернення позивача до суду з цим позовом зумовлене необхідністю захисту її майнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин. Участь суб’єкта владних повноважень як відповідача, якщо позивач уважає його винним у порушенні прав, у спорі не змінює його правового характеру.
У цій справі скасування перереєстрації транспортних засобів у порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір і не є достатнім та ефективним захистом порушених прав позивача, тобто не виконується основне завдання судочинства. За таких обставин цей спір не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку сервісного центру МВС, а є способом захисту її приватних інтересів, тому спірні правовідносини регулюються нормами цивільного права.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: цивільне судочинство, адміністративна юрисдикція, захист права власності, процедура перереєстрації транспортних засобів, розмежування цивільної та адміністративної юрисдикції
