Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 жовтня 2019 року
у справі № 904/8902/17
Господарська юрисдикція
Щодо права заінтересованої особи на звернення до суду з позовом про визнання недійсними правочинів (кредитних договорів), укладених між боржником та іншими кредиторами
Фабула справи: ухвалою господарського суду за заявою ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа", визнано грошові вимоги ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого.
До господарського суду надійшла позовна заява ТОВ "Галтера" про визнання частково недійсним кредитного договору, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа".
Ухвалою господарського суду позовну заяву ТОВ "Галтера" про визнання частково недійсним кредитного договору, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" задоволено.
Постановою апеляційного господарського суду ухвалу господарського суду залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: АК КБ "ПриватБанк" зазначає, що судами попередніх інстанцій протиправно було встановлено наявність у ТОВ "Галтера" прав на подання позову про визнання недійсним умов договору, укладеного між боржником і іншим кредитором.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.
При цьому, ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
Справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство зазначеного боржника, у тому числі за позовами інших заінтересованих осіб.
Висновки: у цій справі є правомірними висновки судів попередніх інстанцій, що ТОВ як заінтересована особа має право на звернення до суду із заявою про визнання кредитного договору, укладеного між боржником та іншим кредитором, недійсним саме у межах даної справи про банкрутство, а обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не суперечить вимогам чинного законодавства.
Ключові слова: способи захисту прав суб'єктів господарювання, право на звернення до суду, кредитні спори, право на ефективний засіб правового захисту, недійсність правочинів, суб'єкти оспорювання правочинів, процедура банктрутства
