Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 березня 2021 року
у справі № 331/5291/19
Цивільна юрисдикція
Щодо правомірності відсторонення від занять учнів, які не щеплені за віком
Аналогічна правова позиція висловлена
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові
від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Академічного ліцею міської ради (далі - Академічний ліцей) про визнання недійсним та скасування наказів про відсторонення від занять учнів, які не щеплені за віком.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно зі ст. 53 Закону України «Про освіту» здобувачі освіти мають право на безпечні та нешкідливі умови навчання, утримання і праці, а також зобов’язані відповідально та дбайливо ставитися до власного здоров’я, здоров’я оточуючих, довкілля.
Відповідно до положень ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх питаннях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращим інтересам дитини.
Завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на освіту та інтересами інших дітей.
Закон дає право батькам відмовитися від проведення обов’язкових щеплень дитині.
У справі, яка переглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення матір’ю дитини при збереженні обсягу прав дитини на здобуття освіти, у тому числі в шкільних закладах освіти, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших батьків та їх дітей, які провели у встановленому державою порядку щеплення, зокрема перед направленням дітей до навчального закладу для здобуття освіти. Унаслідок встановлення такого балансу досягається мета – загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров’я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.
Держава, установивши заборону відвідувати навчальний заклад дитиною, яка не має профілактичних щеплень, реалізує свій обов’язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров’я всіх учасників освітнього процесу, у тому числі й самої нещепленої дитини.
Отже, право дитини позивачки на освіту в шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси.
Водночас право дитини на здобуття освіти не порушене, оскільки для дітей, які не можуть відвідувати заклад освіти за відсутності щеплень, установлені альтернативні способи отримання освіти та продовження навчання, зокрема, в навчальному закладі.
Доводи про те, що оспорюваними наказами відповідача порушено конституційне право дитини на освіту, є безпідставними з огляду на таке.
Вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров’я і безпеки людини над правом на освіту.
Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.
ВИСНОВКИ: установивши відсутність в діях закладу освіти порушення права дитини на освіту, передбаченого приписами статті 53 Конституції України, статті 3 Закону України «Про освіту», оскільки тимчасово відсторонюючи дитину від занять у навчальному закладі, відповідач діяв в межах чинного законодавства України, при цьому, враховуючи те, що позивачу роз'яснено право обрати альтернативну форму отримання загальної середньої освіти, що передбачено статтею 9 Закону України «Про освіту», яке реалізоване позивачем шляхом переведення дитини на екстернатну форму навчання, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог матері дитини про визнання недійсним та скасування наказів про відсторонення від занять учнів, які не щеплені за віком.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: обов'язки керівників закладів освіти, права здобувачів освіти, право на повагу до приватного життя, принцип «забезпечення якнайкращих інтересів дитини», право дитини на освіту, право на профілактичні медичні заходи, запобігання інфекційним захворюванням