Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 15 червня 2020 року
у справі № 826/20221/16[2]
Адміністративна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів стосовно визнання нечинними з моменту укладення договорів про придбання акцій та договорів купівлі-продажу акцій банку
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, та ОСОБА_6 звернулися до окружного адміністративного суду з позовом до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_9, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (на сьогодні Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк»), Кабінету Міністрів України (як процесуального правонаступника Міністерства фінансів України), Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» про визнання протиправними та скасування рішень, поворот їх виконання.
Окружний адміністративний суд постановою, яку залишив без змін апеляційний адміністративний суд ухвалою, позов задовольнив повністю.
ОЦІНКА СУДУ
Сторонами договорів про придбання акцій та актів приймання-передачі за цими договорами є позивачі (крім ОСОБА_2) та ПАТ «КБ «Приватбанк». Держава в особі суб'єкта владних повноважень стороною цих договорів не є.
Отже, договори про придбання акцій та акти приймання-передачі за цими договорами не є адміністративними договорами, оскільки вони не відповідають наведеному вище визначенню адміністративного договору.
Спірні договори про придбання акцій спрямовані на обмін вимог позивачів на акції ПАТ «КБ «Приватбанк», тобто за правовою природою є договорами міни. Зазначені правочини є цивільно-правовими договорами, спрямованими на передання сторонами одна одній певного майна. У цій справі таким майном є права вимоги позивачів до ПАТ «КБ «Приватбанк» та акції останнього. Правове регулювання міни встановлене статтями 715, 716 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).
Зовнішні правовідносини виникають між особою, яку представник представляє, та особою, щодо якої вчиняється правочин. Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Отже, представник не є ані стороною правочину, який він вчинив від імені особи, яку він представляє, ані учасником зовнішніх правовідносин.
Тому участь в укладенні договорів уповноважених осіб Фонду як представників фізичних осіб позивачів та юридичної особи ПАТ «КБ «Приватбанк» не змінює цивільно-правової природи договорів міни.
У справі, яка переглядається, участь Фонду та його уповноважених осіб обумовлена виконанням функцій виведення банку з ринку за участю держави. Специфіка характеру цих правовідносин полягає в тому, що метою участі держави визначено потребу забезпечення стабільності фінансової системи і захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників (постанова Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2016 року № 961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи»), що свідчить про обумовленість цієї участі суспільним, публічним інтересом.
Водночас наявність суспільного, публічного інтересу не означає, що спір є публічно-правовим, оскільки регулювання, спрямоване на задоволення публічного інтересу, може бути як публічно-правовим, так і приватноправовим, відповідно і спірні правовідносини залежно від їх характеру можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими, зокрема господарськими або цивільними.
Аналіз правових норм, що визначають функції Фонду у процедурі виведення банку з ринку за участю держави, дають підстави вважати, що вони зводяться до встановлення контролю над банком замість його статутних органів, виконання представницьких функцій шляхом вчинення дій від імені банку та інших осіб, забезпечення передачі контролю новому акціонеру державі як інвестору, єдиному члену вищого органу управління банком, а не контролюючому суб'єкту. Такі відносини є приватноправовими.
Договір купівлі-продажу акцій також не є адміністративним договором з причин, зазначених вище.
Спірний договір спрямований на продаж належних, зокрема, позивачам акцій ПАТ «КБ «Приватбанк» державі і особі уповноваженого органу, тобто за правовою природою є договором купівлі-продажу. Зазначений договір є цивільно-правовим договором, спрямованим на передання права власності на акції. Правове регулювання купівлі-продажу встановлене главою 54 ЦК України. Покупець за цим договором держава в особі Міністерства фінансів України діє як інвестор, а не як суб'єкт владних повноважень. Участь у цьому договорі держави як сторони договору покупця не змінює цивільно-правової природи договору купівлі-продажу.
ВИСНОВКИ: суди попередніх інстанцій при розгляді справи через неправильне застосування норм матеріального права зробили помилкові висновки про те, що договори про придбання акцій та акти приймання-передачі за цими договорами є адміністративними договорами та що розгляд позовних вимог про оскарження таких правочинів належить здійснювати в порядку адміністративного судочинства. Водночас відносини позивачів з Банком щодо купівлі-продажу акцій банку та облік прав власності на них є корпоративними відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, у редакції яка діяла на момент звернення з позовом, але оскільки основною вимогою є цивільно-правова вимога про стягнення з Банку суми депозитів та процентів, то вимоги про захист права у зв'язку з укладенням таких договорів мають розглядатися як тісно пов'язані з основною вимогою також судом цивільної юрисдикції.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: предмет судового оскарження, правовідносини з банками, спори за участю ФГВФО, правовий статус пов'язаних з банком осіб, процедура ліквідації банку
