Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 листопада 2018 року
у справі № 905/1227/17
Господарська юрисдикція
Щодо права на звернення до суду у разі розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково
Фабула справи: прокурор в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України звернувся до господарського суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України та ТОВ про визнання недійсним на майбутнє договору оренди, а також з вимогою забов'язати ТОВ звільнити та повернути балансоутримувачу (освітній заклад) за актом приймання-передачі передані в оренду згідно договору спірні нежитлові приміщення.
Рішенням господарського суду у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено.
Мотивація касаційної скарги: висновки суду апеляційної інстанції не відповідають змісту норм ч. 5 ст. 63 Закону «Про освіту», абз. 11 п. «б» ч.2 ст.5 Закону «Про приватизацію державного майна» та ст.м4 Закону «Про оренду державного та комунального майна», оскільки ці норми встановлюють обмеження щодо використання об'єктів освіти не за призначенням, як юридичних осіб, а не щодо окремих приміщень цих об'єктів.
Крім того, Регіональне відділення Фонду вказує, що між ТОВ та балансоутримувачем було підписано акт приймання-передачі про повернення з оренди спірних нежитлових приміщень, тобто на момент звернення прокурором з апеляційною скаргою до апеляційного господарського суду фактично відсутній предмет спору.
Також скаржник посилається на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15 (провадження № 3-1143гс15), в якому суд зазначив, що якщо позовні вимоги зводяться до визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, який сторони розірвали, а майно повернули, отже зобов'язання за спірним договором є припиненим, а тому визнання договору оренди недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування.
Правова позиція Верховного Суду: оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення). Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
Велика Палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15 (провадження № 3-1143гс15), оскільки розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.
Висновки: розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.
