Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 31 березня 2021 року
у справі № 333/1539/16-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо допустимості як доказу відеозапису з місця пригоди, перенесеного свідком із власного відеореєстратора на оптичний диск
Фабула справи: вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керування транспортним засобом.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
Апеляційний суд ухвалою залишив вирок суду першої інстанції без зміни.
Мотивація касаційної скарги: захисник засудженої ОСОБА_1 стверджує про недопустимість як доказу дослідженого в судовому провадженні відеозапису з місця пригоди. Вважає, що цей відеозапис свідок ОСОБА_14 самостійно виготовила, перенісши відеозапис із власного відеореєстратора на диск, який був долучений органом досудового розслідування під час її допиту як свідка. На переконання захисника, зазначене є порушенням процесуального порядку отримання доказу та вимог ч. 3 ст. 99 КПК України, що свідчить про недопустимість вказаного доказу, оскільки він не є оригіналом відеозапису, тим більше, що за поясненнями ОСОБА_14, файл із відеозаписом був пошкоджений та записаний на диск лише після того, як спеціаліст зміг його відкрити.
Правова позиція Верховного Суду: документом, як одним із джерел доказів відповідно до ст. 99 КПК України є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали відеозапису та електронні носії інформації.
Згідно із Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» (ст. 5), ДСТУ 7157:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.03.2010 № 8 «Інформація та документація. Видання електронні. Основні види та вихідні відомості», електронним є документ, де інформація подана у формі електронних даних і для використання якого потрібні засоби обчислювальної техніки. Диски як матеріальні носії є способом збереження інформації з електронного документа, головною особливістю якого є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія, де оригінал електронного документа може існувати на різних носіях, оскільки відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
Висновки: колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи в касаційній скарзі про недопустимість як доказу відеозапису з місця пригоди і перенесеного свідком із власного відеореєстратора на оптичний диск, що згодом був наданий органу досудового розслідування для долучення до матеріалів кримінального провадження. Матеріали кримінального провадження не містять будь-яких об'єктивних даних про те, що наданий свідком оптичний диск містить електронні документи, створені не відеореєстратором під час ДТП, а в інший час чи за інших обставин чи спосіб. Твердження сторони захисту щодо пошкодження файлу з відеозаписом не грунтуються на об'єктивних даних щодо таких фактів. Ознаки пошкодження чи монтажу не підтверджені доказами у справі, не обґрунтовуються технічними висновками спеціалістів. Об'єктивних даних про такі факти суду стороною захисту не надано. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів про належність та допустимість зазначеного доказу.
Ключові слова: кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, порядок збирання доказів, дослідження доказів судом
