Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 04 березня 2021 року
у справі № 910/18759/19
Господарська юрисдикція
Щодо ознак, що не можуть свідчити про наявність факту обману під час укладення договору поруки
Аналогічна правова позиція висловлена
Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові
від 03.02.2021 у справі № 910/3/20
ФАБУЛА СПРАВИ
ТОВ "Дрім-компані" звернулося з позовною заявою до АТ Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") про визнання недійсним договору поруки на підставі частини першої статті 230 ЦК України.
Позов обґрунтовано тим, що договір поруки вчинений під впливом обману, що є підставою для визнання його недійсним.
Рішенням господарського суду міста у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
За положеннями частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.
У застосуванні частини першої статті 230 ЦК України судам належить виходити з того, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і саму наявність обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Законом закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов'язків за боржника. Підтвердженням цього є також норма частини першої статті 512 ЦК України, якою встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні, серед яких передбачено і виконання обов'язку боржника поручителем.
Отже, оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язків боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. Однак обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов'язанням, що також виключає можливість отримання позивачем прибутку на підставі договору поруки.
З огляду на це суди дійшли висновку, що посилання позивача на укладення договору поруки з метою отримання прибутку суперечить суті забезпечувального заходу - поруці.
Господарські суди попередніх інстанцій за результатами дослідження матеріалів справи встановили відсутність у матеріалах доказів на підтвердження того, що договір поруки укладено саме з метою отримання прибутку та дійшли висновку, що позивачем не доведено наявність трьох складових для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України, а саме: умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману та наявність обману.
ВИСНОВКИ: саме по собі невиконання кредитором обов`язку з передачі поручителю, який виконав основне зобов'язання за боржника, документів, що підтверджують обов`язки останнього за кредитними договорами чи його інших поручителів (в т.ч. майнових) за договорами поруки, застави (іпотеки), не може свідчити про наявність факту обману.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави визнання правочину недійсним, ознаки введення контрагента в оману, наслідки укладення правочину під впливом помилки
