Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 03 грудня 2025 року
у справі № 902/388/18[1]
Господарська юрисдикція
Щодо права скаржника посилатись на обставини, про які він недобросовісно змовчав під час розгляду справи по суті
Фабула справи: ТОВ «Фінансова компанія «Ю-Бейс» (далі - Компанія) звернулася до суду з заявою, в якій просила замінити боржника - ПП «Феріде Плаза» з примусового виконання наказу господарського суду у цій справі на його правонаступника - ПП «Іствін».
Ухвалою господарського суду відмовлено в задоволенні заяви Компанії про заміну боржника у цій справі.
Апеляційний господарський суд ухвалу господарського суду скасував; ухвалив нове рішення, яким задовольнив заяву про заміну боржника.
Мотивація касаційної скарги: ПП «Іствін» зазначає, що оскільки постанова суду апеляційної інстанції була ухвалена вже після того, як за ПП «Іствін» було зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва, права і обов`язки боржника у виконавчому провадженні до нього не перейшли, то у задоволенні заяви про заміну боржника слід було відмовити.
Правова позиція Верховного Суду: на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Добросовісність у користуванні процесуальними правами як стандарт поведінки учасників справи вимагає поваги до суду та інтересів інших учасників справи, дотримання процесуальних норм, повідомлення повної та правдивої інформації щодо предмета спору, сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному вирішенню справи.
У цьому контексті варто брати до уваги, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.ч. 1,2 ст. 2 ГПК України).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ПП «Іствін» як залучена до участі у справі третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, мало всі передбачені процесуальним законом можливості заявити про своє право на майно, яке є предметом іпотеки, питання про звернення стягнення на яке суд вирішував під час розгляду справи по суті. Скаржник, набувши право власності на предмет іпотеки, щодо якого тривав спір у цій справі, не повідомив суду, що рішення у цій справі впливає на його права та обов`язки, у тому числі, оскаржуючи рішення по суті, не зазначав, що це рішення є рішенням стосовно належної йому речі.
Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що особа, яка була залучена до участі у справі як третя особа, набувши в процесі розгляду справи права на предмет спору, є зацікавленою особою та, маючи всі процесуальні можливості, мала б заявити, яких саме прав стосується для неї цей процес, а надалі, якщо вважає прийняте у справі рішення незаконним - оскаржувати його як таке, що прийняте про її права та обов`язки.
Велика Палата Верховного Суду недноразово звертала увагу на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язок суду, який виконується під час розгляду справи.
ПП «Іствін» перешкодило виконанню цього обов`язку суду, не заявивши про свої права на предмет іпотеки, на який у цій справі звернуто стягнення.
Ч. 4 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Висновки: для особи, яка була залучена до участі у справі як третя особа без самостійних вимог та яка не повідомила суду про набуті під час судового розгляду права щодо предмета спору на час розгляду справи, настають наслідки, пов'язані з вчиненням нею відповідних процесуальних дій, у вигляді неможливості суду на стадії розгляду заяви про заміну боржника правонаступником розглянути доводи скаржника про пріоритет іпотек, реєстрацію обтяжень та ін., що стосуються перегляду судових рішень по суті.
Ключові слова: матеріальне правонаступництво, процесуальне правонаступництво, перехід прав та обов’язків, іпотечні правовідносини
