Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 30 червня 2021 року
у справі № 707/2425/19
Цивільна юрисдикція
Щодо відсутності підстав для виселення колишнього члена сім'ї власника житла
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просив усунути йому перешкоди у здійсненні права приватної власності шляхом виселення ОСОБА_2 з будинку та зняти її з реєстрації за вказаним місцем проживання.
Суд першої інстанції рішенням в задоволенні позовних вимог відмовив.
Апеляційний суд постановою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до частини першої, другої статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Частиною четвертою статті 156 ЖК Української РСР певною мірою врегульовано правовідносини власника житла з колишніми членами його сім'ї, зокрема визначено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Результат аналізу наведених норм права дає можливість стверджувати, що право відповідачки, яка вселилися у спірне житло на законних підставах та продовжує проживати у ньому і після припинення сімейних відносин із власником житла, в силу вимог частини четвертої статті 156 ЖК УРСР, не припинилось.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідачка не є такою, що самоправно вселилась до спірного жилого приміщення. Тривале проживання у спірному будинку особи, яка не має іншого житла, є достатньою підставою для того, щоб вважати будинок житлом цієї особи в розумінні статті 8 Конвенції. Враховуючи, що відповідачка як колишній член сім'ї власника спірного житла не має іншого житла, її право має бути захищено. Водночас апеляційний суд врахував і посилання самого позивача на те, що ОСОБА_2 зареєстрована в належному йому на праві власності будинку.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки у цій справі право власності позивача лише певним чином обмежене законним правом проживання відповідачки, проте позивач на захист такого обмеження вимагає саме позбавлення права ОСОБА_2 на житло, що не є пропорційним втручанням та не свідчить про легітимність мети позову.
ВИСНОВКИ: сам по собі факт передання справи про виселення та зняття з реєстрації особи за встановленою підсудністю до іншого суду не вказує на наявність у відповідачки іншого житла на певному праві та не спростовує наявність у неї зареєстрованого місця проживання у будинку позивача.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: житлові спори, захист житлових прав, права членів сім'ї власника житла, порядок виселення
