Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 04 серпня 2021 року
у справі № 199/163/19[1]
Цивільна юрисдикція
Щодо встановлення підстав для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке було передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язань за валютним кредитом
Аналогічна правова позиція висловлена
Верховним Судом України в постанові
від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16
та Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові
від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Орган опіки та піклування в особі районної у місті ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно з частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
При цьому слід зазначити, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення, має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, їх виселення. Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.
Визнання втратившим право користування жилим приміщенням є фактично позбавленням особи права на житло, тобто виселення її без надання іншого жилого приміщення.
Статтею 109 ЖК УРСР визначено порядок виселення із займаного жилого приміщення.
Так, у частинах першій та другій статті 109 ЖК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Отже, частина друга статті 109 ЖК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Аналогічні норми містяться в частині третій статті 109 ЖК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як стаття 40 Закону України «Про іпотеку», так і стаття 109 ЖК УРСР у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.
Оскільки право власності на іпотечне майно зареєстроване за ОСОБА_2 до укладення кредитного договору, тобто квартира придбана не за кредитні кошти, тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення статті 109 ЖК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, щодо заборони виселення без надання іншого жилого приміщення.
ВИСНОВКИ: визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке було передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язань за валютним кредитом, є встановлення за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно, придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: житлові спори, підстави виселення, порядок звернення стягнення на іпотечне майно, захист права власності, процедура виселення
