Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 28 липня 2021 року
у справі № 308/6915/19
Цивільна юрисдикція
Щодо порядку вирішення судом питання про припинення права користування житловим приміщенням колишнім членом сім'ї власника житла
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ реєстрації місця проживання Виконавчого комітету міської ради, ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, зобов`язання компетентного органу - Відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету міської ради - зняти ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання на підставі статті 72 ЖК Української РСР, статті 405 ЦК України.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
ОЦІНКА СУДУ
Особливістю вирішення цього спору є те, що при створенні сім'ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин. Тому і їх права, в тому числі житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
Разом з тим відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватися судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише - з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
ВИСНОВКИ: у цій справі питання про припинення права користування житловим приміщенням має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об'єкта нерухомого майна та встановлених статтею 50 ЖК Української РСР вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла. Крім того, необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності позивача, права відповідача як колишнього члена її сім'ї на користування квартирою.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: житлові спори, підстави виселення, права члена сім'ї власника житла, захист права власності, процедура виселення
