Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 серпня 2021 року
у справі № 914/1049/18
Господарська юрисдикція
Щодо можливості приналежності бути самостійним (окремим) об'єктом права власності
ФАБУЛА СПРАВИ
Релігійна громада звернулася до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства культури та інформаційної політики України (далі - Міністерство), Фонду державного майна України, міської ради, Виконавчого комітету міської ради, Державного історико-культурного заповіднику (далі - Заповідник), за участю третіх осіб - Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту міської ради, обласної державної адміністрації, про:
- встановлення/визнання факту, що Комплекс сакральних споруд є приналежністю головної речі - Костелу Пр. Діви Марії, який знаходиться у власності позивача;
- усунення перешкод в користуванні спільним майном шляхом: визнання незаконним та скасування рішення міської ради про передачу спірного майна баланс Заповідника; скасування рішення Виконавчого комітету міської ради про присвоєння цьому майну окремої поштової адреси; скасування реєстрації Комплексу сакральних споруд в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності щодо державного майна; скасування державної реєстрації права власності на це майно за єдиним реєстраційним номером за Міністерством; зобов`язання відповідачів не чинити позивачу перешкод у користуванні цим майном;
- витребування Комплексу сакральних споруд від Міністерства та Заповідника на користь позивача.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволений частково. Витребувано від Міністерства та Заповідника на користь Релігійної громади Комплекс сакральних споруд (згідно з наведеним судом переліком) як майно, що є приналежністю до головної речі - споруди Церкви та яке зареєстроване за Міністерством як окремий об'єкт державної власності. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Головною визнається та річ, яка сама по собі задовольняє повну потребу особи в її господарській чи побутовій діяльності, а приналежністю вважається та річ, яка робить користування головною річчю більш зручним або ефективним і при цьому самостійно задовольняти потребу особи не може.
Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У свою чергу згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
ВИСНОВКИ: виходячи з правової природи приналежності, вона не може бути самостійним (окремим) об'єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на це суди визначили статус Комплексу сакральних споруд як приналежності до споруди Церкви, з чого зробили логічний правовий висновок про те, що право власності на спірне майно набуто Релігійною громадою одночасно з набуттям права власності на Церкву в силу особливої правової природи такого майна та не потребує додаткового підтвердження позивачем.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: індивідуально визначене нерухоме майно, правова природа речі, захист права власності, об'єкти цивільних прав
