Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 09 грудня 2021 року
у справі № 463/5099/19
Кримінальна юрисдикція
Щодо звільнення сторони обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_3 засуджено за ч. 4 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу захисника в інтересах ОСОБА_2 на вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повернуто апелянту.
ОЦІНКА СУДУ
Посилання у касаційній скарзі захисника на те, що констатація у вироку щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3, обставин винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України створює преюдицію, оскільки є фактичним визнанням її винуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, є безпідставними.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку.
У національному законодавстві презумпцію невинуватості як один з основних конституційних принципів судочинства відображено в ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК України. Згідно із цими правовими нормами особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Більше того, інші процесуальні кодекси так само передбачають обмежену преюдиціальність вироку чи ухвали суду, постановлених в кримінальному провадженні.
З огляду на наведене, рішення апеляційного суду про те, що вирок суду стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_2, є правильним.
ВИСНОВКИ: норми кримінального процесуального закону не звільняють сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи.
При цьому дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором у цьому чи у іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні у відповідності з вимогами ст. ст. 91, 92, 277, 291 КПК України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: обов'язок доказування, засади кримінального судочинства, право на перегляд судових рішень
