Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 листопада 2021 року
у справі № 661/1093/20
Цивільна юрисдикція
Щодо зміни однією із сторін правочину рішення або ставлення до наслідків правочину, після його укладення
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус міського нотаріального округу, про визнання договору про поділ нерухомого майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, недійсним.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав, повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.
В контексті застосування статті 229 ЦК України вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій:
- оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування);
- правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
ВИСНОВКИ: зміна свого рішення або ставлення до наслідків правочину, після його укладення, не повинні створювати уявлення про наявність помилки на момент укладення оспорюваного правочину.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: недійсність правочинів, майнові спори подружжя, порядок укладення договору
