Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 липня 2022 року
у справі № 923/196/20[2]
Господарська юрисдикція
Щодо правових підстав для повернення поділеної земельної ділянки у комунальну власність
ФАБУЛА СПРАВИ
Селищна рада звернулась до господарського суду з позовом до ТзОВ «Табіті» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків його недійсності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що селищна рада продала ТзОВ «Табіті» земельну ділянку комунальної власності без проведення земельних торгів. Підставою стало те, що на цій ділянці нібито знаходився об'єкт нерухомого майна, право власності на який товариство зареєструвало за собою. Придбавши земельну ділянку, покупець поділив її на шість інших із присвоєнням їм кадастрових номерів. Незабаром рада довідалася про незаконність спорудження вказаного об`єкта, бо ні замовник будівництва, ні товариство-відповідач не мали на земельну ділянку відповідного речового права, з огляду на що управління Державної архітектурно-будівельної інспекції скасувало реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт. Оскільки спірний договір купівлі-продажу є недійсним, відповідач має повернути спірні земельні ділянки у комунальну власність.
Господарський суд ухвалив рішення, згідно з яким позовні вимоги задовольнив.
Справа розглядалась судами неодноразово.
За результатами нового розгляду, апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення господарського суду.
ОЦІНКА СУДУ
ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу).
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).
Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
Можливість втручання у право власності шляхом визнання недійсними правочинів передбачена у ЦК України. Підстави для такого визнання є доступними, чіткими, а наслідки їхнього застосування - передбачуваними для сторін правочинів.
За обставин цієї справи метою позивача як сторони спірного договору купівлі-продажу, який звернувся до суду, був контроль за користуванням земельною ділянкою через недобросовісне заволодіння нею з боку відповідача, який для того, аби оминути конкурентні засади її придбання, надав недостовірну інформацію про наявність у нього права власності на об`єкт незавершеного будівництва позивачеві. Такий об`єкт був і є самочинним будівництвом, право власності на яке не могло виникнути з факту його державної реєстрації та за відсутності будь-якого права на спорудження цього об'єкта на первинній земельній ділянці. А тому у відповідача завідомо не було підстав претендувати на її придбання на неконкурентних умовах.
Велика Палата Верховного Суду констатувала недобросовісність відповідача та ОСОБА_1 . Остання за відсутності речового права на первинну земельну ділянку, будучи керівником ТзОВ «ПР Трейдінг Компані», вказала у декларації про початок виконання будівельних робітнедостовірні відомості про наявність у цього товариства права оренди відповідної ділянки. Надалі, беручи участь у ТзОВ «Табіті» та маючи володіти інформацією про незаконність спорудження об`єкта незавершеного будівництва, внесеного до статутного капіталу відповідача, подала позивачеві документи про реєстрацію права власності на зазначений об`єкт як підставу для того, щоби придбати первинну земельну ділянку на неконкурентних умовах, і підписала спірний договір купівлі-продажу. За таких обставин відповідач не має підстав скаржитися на непропорційність повернення спірних земельних ділянок у комунальну власність. У суду ж внаслідок задоволення вимоги про таке повернення немає підстав встановити порушення балансу інтересів, з одного боку, територіальної громади, яку представляє позивач, а з іншого боку, відповідача. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном. Приписи статей 216 і 228 ЦК України забезпечують справедливий баланс між інтересами позивача та відповідача, який вимогу про повернення сплачених коштів не заявив.
ВИСНОВКИ: незважаючи на те, що ТОВ поділило первинну земельну ділянку на шість, що за обставин цієї справи суд оцінює як відсутність наміру завершити розпочате будівництво на всій площі придбаної первинної земельної ділянки, відповідач як покупець за нікчемним спірним договором купівлі-продажу має юридичний обов'язок повернути позивачеві як продавцеві за цим договором, який діє в інтересах територіальної громади, всі спірні земельні ділянки у комунальну власність.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави набуття земельних прав, незаконність будівництва, підстави набуття права власності, землекористування, підстави проведення земельних торгів, визнання господарських договорів недійсними, порядок формування земельної ділянки
