Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 21 листопада 2022 року
у справі № 415/1698/12-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо умов прийняття судом рішення про здійснення дистанційного судового провадження за участю обвинуваченого
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено до покарання: за пунктами 4, 13 ч. 2 ст. 115 КК у виді довічного позбавлення волі; за ч. 1 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 5 ст. 74, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання за ч. 1 ст. 185 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Апеляційний суд ухвалою вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінив в частині зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання. У решті вирок суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до ч. 1 ст. 20 КПК підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 401 КПК обвинувачений підлягає обов'язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов'язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 336 КПК судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі: неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров`я або з інших поважних причин; необхідності забезпечення безпеки осіб; проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; наявності інших підстав, визначених судом достатніми.
Частиною 2 вищевказаної статті передбачено, що суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.
Таким чином, кримінальний процесуальний закон надає важливого значення волевиявленню обвинуваченого, від якого залежить рішення суду. Зокрема, залежно від впливу на прийняття процесуального рішення волевиявлення обвинуваченого може бути: а) право зобов`язуючим; б) умовно зобов`язуючим; в) рекомендаційним.
Волевиявлення право зобов'язуючого характеру містить у собі обов'язкову для виконання волю обвинуваченого. Виражене у встановленому законом порядку обвинуваченим волевиявлення, безумовно зобов'язує правозастосовника до прийняття конкретного процесуального рішення, обмежуючи судову дискрецію. Чинне кримінальне процесуальне законодавство містить низку положень, застосування яких залежить виключно від волевиявлення обвинуваченого.
До таких зобов`язуючих суд до винесення конкретного рішення, на думку колегії суддів, належить положення ч. 2 ст. 336 КПК. Уся нормативна конструкція вказаної процесуальної норми вказує на те, що саме суду надається дискреційне право під час ухвалення рішення про здійснення судового провадження дистанційно вирішувати питання про форму судового засідання. Такий висновок випливає з другого речення вказаної правової норми, яке передбачає, що у разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Отже, в цьому випадку бажання сторін та потерпілого є умовно зобов`язуючим та не породжують обов'язкового врахування з боку суду.
На відміну від інших учасників судового провадження, волевиявленню обвинуваченого при вирішенні питання про форму проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження, надається правозобов`язуючого значення: «Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану». Вимог, у якій формі може або має бути викладене заперечення, КПК не містить.
Разом з тим, при застосуванні відеоконференції має забезпечуватись не просто формальна присутність обвинуваченого у залі судового засідання, а саме ефективна участь у судовому процесі, яка включає в себе перш за все право бачити, чути та спостерігати за тим, що відбувається в судовому засіданні без технічних перешкод («Марчелло Віола (Marcello Viola) проти Італії», заява № 45106/04).
КПК не формалізує, яким чином обвинувачений має заперечувати проти застосування відеоконференції. Зважаючи на те, що до обвинуваченого у кримінальному провадженні застосовний загальнодозвільний тип правового регулювання, допустимим є заперечення у будь-якій формі, де є явним волевиявлення особи про те, що вона бажає бути особисто присутньою у суді. Тому, якщо обвинувачений у своєму клопотанні прямо виявив бажання про безпосередню участь в апеляційному розгляді справи, то це свідчить про те, що він заперечує свою участь в судовому засіданні із застосуванням відеоконференції.
ВИСНОВКИ: з урахуванням положень ч. 2 ст. 336 КПК, які кореспондуються з вимогами ст. 85-3 КПК 1960 року, прийняття судом рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, який заявив клопотання про безпосередню участь у судовому розгляді, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану, згідно приписів ст. 412 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Якщо в силу захворювання стан здоров'я обвинуваченого перешкоджає його безпосередній участі в судовому засіданні або становить загрозу чи небезпеку життю, здоров'ю інших учасників судового процесу, необхідним є вжиття заходів щодо відкладення судового розгляду на строк, об'єктивно необхідний для їх усунення. У разі непереборності виниклих загроз, відповідно до вимог ст. 336 КПК, суд мотивованою ухвалою, з наведенням відповідного обґрунтування, повинен ухвалити рішення про проведення дистанційного судового провадження в режимі відеоконференції за участю обвинуваченого.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: забезпечення права особи на справедливий суд, забезпечення реалізації прав обвинуваченого, підстави скасування судових рішень, право на участь у судовому засіданні, процедура судового розгляду
