Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 26 листопада 2019 року
у справі № 183/6195/17(2-а/183/251/17)
Адміністративна юрисдикція
Щодо наслідків недотримання судами встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правового акта
Аналогічна правова позиція висловлена
Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постанові
від 21 жовтня 2019 року у справі № 522/22780/16-а
ФАБУЛА СПРАВИ
Прокурор звернувся до суду з позовом до міської ради, третя особа: Комунальне підприємство «Новомосковський Комсервіс», в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення міської ради «Про затвердження Порядку надання в тимчасове користування об'єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг на території міста».
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено.
Постановою апеляційного адміністративного суду рішення скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову прокурора відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Правила благоустрою, інші рішення (програми, порядок), які приймаються органом місцевого самоврядування у сфері благоустрою населених пунктів, є за своєю юридичною природою нормативно-правовим актом.
Співвідношення між нормативними актами та ненормативними визначається, зважаючи на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки задля розв`язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб`єктів, і яке реалізуються без темпоральних обмежень.
У зв`язку із наведеним колегія суддів доходить до висновку, що оскаржуване рішення міської ради «Про затвердження Порядку надання в тимчасове користування об`єктів (елементів) благоустрою для потреб споживчого ринку і сфери послуг на території міста» є нормативно-правовим актом.
Статтею 264 КАС України встановлюються особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів.
Отже, для оскарження нормативно-правових актів органу місцевого самоврядування передбачена інша процедура, ніж та, що передбачена для оскарження актів індивідуальної дії.
Відмінність у правових наслідках при визнанні нечинним нормативно-правового акта та визнанні протиправним акта індивідуальної дії зумовлюють різні юридичні наслідки, зокрема строки втрати їх юридичної сили.
Також суд враховує, що розгляд справи в іншому порядку та надання правової оцінки спірному рішенню як нормативно-правовому акту фактично є визначенням іншого моменту втрати його чинності, тобто є зміною підстави позову, що може бути заявлено лише в суді першої інстанції.
Разом з тим, відповідно до статті 353 КАС України, з огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу щодо оскарження нормативно-правового акта органу місцевого самоврядування без урахування особливостей, встановлених статтями 264-265 КАС України, без дотримання принципу офіційного з'ясування обставин у справі, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
ВИСНОВКИ: недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правового акта є істотним порушенням процесуального права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: спори за участю ОМС, порядок оскарження нормативно-правовий актів, правова природа правил благоустрою, оскарження рішення органу місцевого самоврядування, процедурні порушення, підстави скасування судових рішень
