Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 02 лютого 2023 року
у справі № 260/3380/21
Адміністративна юрисдикція
Щодо можливості судового розгляду вимоги про оскарження дій НАЗК стосовно направлення повідомлення про неподання членом дисциплінарної палати КДКА декларації як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК), за участю третіх осіб: Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі - КДКА), Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України, Ради адвокатів області, в. о. керівника Управління проведення спеціальних перевірок та моніторингу способу життя НАЗК, Голови НАЗК, про визнання протиправними дій НАЗК щодо визначення ОСОБА_1 суб'єктом декларування відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та щодо направлення їй повідомлення про неподання декларації за 2020 рік як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - повідомлення), та про зобов'язання її подати таку декларацію в порядку, визначеному частиною першою статті 45 Закону № 1700-VII.
Рішенням окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено:
Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення окружного адміністративного суду та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.
ОЦІНКА СУДУ
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
Частиною першою статті 45 Закону № 1700-VII передбачено, що особи, зазначені, зокрема, у підпункті «в» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
У справі, яка розглядається, позивачка оскаржує дії НАЗК щодо визначення її субєктом декларування відповідно до Закону № 1700-VII та щодо направлення їй повідомлення про неподання декларації за 2020 рік як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і про зобов'язання її подати таку декларацію в порядку частини першої статті 45 Закону № 1700-VII.
Порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів позивачка обґрунтовує тим, що направленим їй повідомленням відповідач поклав на неї обов'язок подачі декларації, який вона не повинна виконувати, що порушило її життєдіяльність, оскільки вона змушена звертатись до суду, а також були порушенні права на повагу до приватного і сімейного життя, на повагу до гідності і честі, на недоторканність ділової репутації.
Як установили суди попередніх інстанцій, позивачка займається адвокатською діяльністю на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно з витягом з протоколу конференції адвокатів області позивачку обрано членом дисциплінарної палати КДКА області.
На поштову адресу позивачки, яка зазначена в Єдиному реєстрі адвокатів України, надійшло повідомлення НАЗК, зі змісту якого вбачається, що відповідно до частини другої статті 51-2 Закону №1700-VII позивачку повідомлено про факт неподання нею щорічної декларації за 2020 рік. Також звернуто увагу на те, що протягом десяти днів з дня отримання повідомлення позивачка повинна подати декларацію в порядку, визначеному частиною першою статті 45 Закону № 1700-VII.
Таким чином, вказаним повідомленням відповідач як орган, уповноважений на здійснення контролю за своєчасністю подання декларацій, лише повідомив позивачку про необхідність подачі декларації та роз'яснив їй порядок її подачі. Цим повідомленням відповідач не визначав позивачку суб'єктом декларування, як вона про це помилково стверджує. Суб'єкти декларування визначені Законом №1700- VII.
Обов'язок подання декларації або ж відсутність такого не залежить від направлення їй відповідачем повідомлення, а наявний / відсутній у силу приписів законодавства залежно від тієї обставини, чи є особа суб'єктом декларування відповідно до приписів Закону № 1700-VII.
Отже, направлене відповідачем позивачці повідомлення має виключно інформаційний характер, не є документом, який містить норми права, не може створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне законодавство та не є остаточним документом, що зобов`язує її до вчинення будь-яких дій, а відтак не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України.
Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Інформація з приводу необхідності подання декларації та порядку її подання, викладена у повідомленні, не породжує обов'язкових юридичних наслідків.
Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується як спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
ВИСНОВКИ: оскільки направлене позивачці повідомлення не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України та саме по собі не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для позивачки, то оскарження дій відповідача щодо його направлення позивачці не може бути предметом самостійного розгляду в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заявлена позивачкою вимога не підлягає самостійному розгляду як у порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: спори за участю НАЗК, порушення антикорупційного законодавства, право на доступ до суду, право на звернення до суду, правовий статус суб'єктів декларування, адміністративна юрисдикція
