Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 28 березня 2023 року
у справі № 420/9405/22[1]
Адміністративна юрисдикція
Щодо належного доказу сплати судового збору
Фабула справи: Головне управління Держпродспоживслужби звернулося до окружного адміністративного суду з позовом до ФОП ОСОБА_1, в якому просило стягнути з відповідача до Державного бюджету України санкції у вигляді штрафу.
Окружний адміністративний суд ухвалою залишив адміністративний позов без руху, оскільки позивачем не додано до позовної заяви квитанції про сплату судового збору, а також клопотання про поновлення строку на звернення до суду, так як позивачем пропущено тримісячний строк.
Ухвалою окружного адміністративного суду позов залишено без руху, продовживши строк на усунення недоліків позову.
Ухвалою окружного адміністративного суду позов повернуто позивачу без розгляду.
Постановою апеляційного адміністративного суду змінено мотивувальну частину ухвали окружного адміністративного суду з підстав наведених у мотивувальній частині постанови апеляційного суду. В решті ухвалу окружного адміністративного суду залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: Головне управління Держпродспоживслужби зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права. Так, вказує, що суд апеляційної інстанції не дослідив зміст копії реєстру бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів та платіжне доручення.
Правова позиція Верховного Суду: сплата судового збору за подання позову є процесуальним обов'язком сторони, що звертається до суду.
бов`язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. При цьому, судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов`язків, передбачених законами України.
Зі змісту положень Закону України «Про судовий збір» та КАС України надання документа про сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі є одним із процесуальних обов'язків для реалізації права на звернення до суду, та не є обмеженням гарантованого права на доступ до суду.
В свою чергу, п.п. 5, 6 ч. 5 ст. 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов'язані надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні та виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Висновки: реєстр бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів не є належним та достатнім доказом сплати позивачем судового збору, оскільки з його змісту неможливо встановити отримувача зазначених у реєстрі коштів, призначення платежу, статус платежу, номер справи, в рамках якої здійснюється платіж, а також чи зараховано кошти до державного бюджету.
Натомість, належним доказом сплати судового збору є платіжне доручення з відміткою про зарахування судового збору у відповідній сумі до спеціального фонду Державного бюджету України та інформацією про той номер справи, у межах якої подається відповідний позов.
Ключові слова: вимоги до позовної заяви, судові витрати, порядок справляння судового збору
