Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 23 лютого 2023 року
у справі № 911/2977/21 (911/3687/21)
Господарська юрисдикція
Щодо порядку перевірки судом дотримання правил об'єднання позовних вимог, серед яких заявлено вимогу про визнання гарантії недійсною чи такою, що не підлягає виконанню
ФАБУЛА СПРАВИ
У межах справи про банкрутство до суду надійшла позовна заява ПАТ "Промінвестбанк" до відповідачів ТзОВ "Бора Солар" та Китайської Національної Корпорації по Імпорту та Експорту Будівельних Матеріалів та Обладнання (China National Building Materials And Equipment Import & Export Corporation) з вимогами:
- визнати недійсним договір про надання банківської гарантії, укладений між ПАТ "Промінвестбанк" і ТзОВ "Бора Солар", та гарантію, видану ПАТ "Промінвестбанк" за дорученням ТзОВ "Бора Солар" на користь Китайської Національної Корпорації по Імпорту та Експорту Будівельних Матеріалів та Обладнання (China National Building Materials And Equipment Import & Export Corporation);
- стягнути з ТзОВ "Бора Солар" збитки в порядку частини другої статті 230 ЦК України на користь ПАТ "Промінвестбанк" у розмірі 7 933 995,00 євро за договором про надання банківської гарантії.
Місцевий господарський суд за заявою Бенефіціара та керуючись приписами частини шостої статті 4, статтями 22, 226 ГПК України, статтею 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" залишив без розгляду цей позов в частині вимог про визнання недійсною гарантії, встановивши, що сторони уклали угоду про передачу всіх спорів, пов`язаних з дійсністю, тлумаченням або виконанням цієї банківської гарантії на вирішення міжнародного комерційного арбітражу відповідно до Правил арбітражу Міжнародної торгової палати із застосуванням права Англії та Уельсу.
Апеляційний суд цю ухвалу скасував та повернув справу на розгляд до суду першої інстанції, дійшовши висновку, що оскільки національне законодавство не містить положень про вплив відкриття провадження у справі про банкрутство на арбітраж, відсутні підстави для виключень, зокрема, для даного спору та виведення його з під регулювання спеціальних норм КУзПБ, яким у статті 7 закріплено принцип концентрації майнових спорів стороною яких є боржник у межах справи про його банкрутство.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції, погодившись з висновком про залишення позову без розгляду в частині вимог про визнання гарантії недійсною.
ОЦІНКА СУДУ
У правовідносинах за гарантією беруть участь три суб'єкти - гарант, беніфіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов'язку перед беніфіціаром.
Гарантія - односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-беніфіціару грошову суму відповідно до умов гарантій у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов`язання тільки для гаранта.
Як виду забезпечення виконання зобов'язань гарантії властиві такі ознаки: особливий суб'єктний склад, незалежність від основного зобов`язання, безвідкличність, непередаваність прав, відплатність.
Відповідно до статті 5 (а) Уніфікованих правил № 758 Гарантія за своєю природою не залежить від основної угоди та заяви, а гарант жодним чином не пов`язаний і не обмежений такими угодами. Посилання в гарантії на основну угоду для її ідентифікації не змінює незалежної природи гарантії. Зобов`язання гаранта платити за гарантією не залежить від вимог або заперечень, що випливають із будь-яких відносин, крім відносин між гарантом і бенефіціаром.
Юридичним фактом, який породжує гарантійне зобов`язання між гарантом і бенефіціаром є видача гарантії. Видача гарантії - це передача гарантом належним чином оформленої гарантії принципалу чи бенефіціару. Проте, видачі гарантії передують юридично оформлені відносини між гарантом і принципалом.
Таким чином, в рамках операції з видачі гарантії вчиняється два види правочинів: по-перше, каузальна - договір про видачу гарантії; по-друге, абстрактна - власне гарантія. Договір про видачу гарантії є каузальним правочином, який породжує зобов'язання гаранта перед принципалом з видачі гарантії. Гарантія є абстрактним правочином, оскільки зобов`язання гаранта виникає не перед стороною договору про її видачу - принципалом, а перед третьою особою - бенефіціаром.
Отже, для виникнення гарантійних правовідносин необхідне послідовне вчинення двох дій: договір між принципалом і гарантом про видачу гарантії; односторонній правочин - видача гарантії. Проте обов`язок гаранта з виплати гарантійної суми виникає саме з видачі гарантії і не залежить від договору про її видачу.
Тому, відсутність, розірвання чи недійсність основного договору/договору про видачу гарантії не зумовлює "за замовчуванням" недійсності гарантії, коли вона вже видана, оскільки бенефіціар не є стороною договору, з якого виникло зобов'язання гаранта видати гарантію.
Ці особливості у сукупності мають враховуватися господарським судом при з'ясуванні питання дотримання позивачем правил об'єднання позовних вимог, серед яких заявлено вимогу про визнання гарантії недійсною чи такою, що не підлягає виконанню.
Відповідно до частини першої статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
ВИСНОВКИ: перевіряючи дотримання правил об'єднання позовних вимог, серед яких заявлено вимогу про визнання гарантії недійсною чи такою, що не підлягає виконанню господарський суд має з'ясувати чи пов`язані ці вимоги з рештою вимог підставами виникнення та поданими доказами, одним матеріально-правовим змістом та/чи є нерозривно взаємопов`язаними, чи задоволення позовних вимог щодо гарантії залежить від задоволення інших вимог позивача.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правова природа гарантії, способи забезпечення виконання зобов'язання, виконання договірного зобов'язання
