Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 червня 2023 року
у справі № 607/15144/20
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів з приводу права користування житловим приміщенням, розташованим в будівлі, належній на праві власності релігійній організації
ФАБУЛА СПРАВИ
Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» (далі - РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ»відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано. Провадження у справі за позовом РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» до ОСОБА_1 та зустрічним позовом ОСОБА_1 до РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» закрито.
ОЦІНКА СУДУ
Келія - це спеціальна кімната, чи будинок, у якому мешкають ченці в монастирі. Проживання монаха у келії є основою монашого життя, яке полягає у послуху, євангельському та аскетичному способі життя, покірній апостольській праці. Монахи монастиря проживають відокремлено в монастирі з обмеженою для вступу сторонніх осіб територією (клявзурою).
У цій справі, спір між сторонами виник з приводу права користування спірним приміщенням (келією), яка розташована в будівлі, що належить на праві власності РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ».
Релігійна організація, звернувшись до суду загальної юрисдикції із позовом про визнання фізичної особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а в подальшому ОСОБА_1, яка вступивши в цивільний процес, заявила зустрічний позов про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, визнали юрисдикцію держави щодо вирішення цивільно-правового спору, що виник між ними.
Вказаними діями сторони фактично вказали на неможливість врегулювання виниклих між ними відносин в межах канонічного права.
Крім того, зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) потребує вчинення відповідних дій уповноваженими органами.
Отже, питання у цій справі, які поставлені перед судом, не свідчать про втручання держави у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, оскільки спірні правовідносини виникли з приводу користування житловим приміщенням, і такий спір стосується цивільних прав та обов`язків сторін та підлягає вирішенню судом відповідно до статті 19 ЦПК України.
Підсумовуючи наведене, норми національного законодавства, з урахуванням вищенаведеної практики ЄСПЛ, регулюють відносини, що виникають з приводу користування келією, яка вважається житлом у розумінні статті 8 Конвенції.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції не врахував вказані положення чинного законодавства України, практику ЄСПЛ та дійшов помилкового висновку про те, що спірні правовідносини не регулюються актами цивільного законодавства, а юрисдикція загальних судів не поширюється на спори щодо користування приміщеннями культових споруд - монастирів (келіями).
ВИСНОВКИ: cпір з приводу права користування житловим приміщенням, розташованим в будівлі, належній на праві власності релігійній організації, що виник між цією релігійною організацією та фізичною особою, підлягає вирішенню судом відповідно до статті 19 ЦПК України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: право на свободу світогляду і віросповідання, право на повагу до свого приватного і сімейного життя, спір між суб'єктами канонічного права, житлові спори, правовий статус келії, правовий статус члена монастиря
