Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 червня 2023 року
у справі № 554/10517/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо належного способу захисту прав та позовної давності за позовом про витребування земельних ділянок природоохоронного призначення
ФАБУЛА СПРАВИ
Прокурор звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету районної у місті ради, районної у місті ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: міська рада, міське управління земельних ресурсів та земельного кадастру, Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету міської ради, в якому просив:
- визнати недійсним і скасувати рішення виконавчого комітету районної в місті ради, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;
- визнати недійсним та скасувати рішення сесії районної в місті ради про затвердження рішення виконавчого комітету районної в місті ради;
- визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету районної в місті ради, яким затверджено проект відведення та передано у власність ОСОБА_1 зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельну ділянку;
- визнати недійсним та скасувати рішення районної в місті ради про затвердження рішення виконавчого комітету районної в місті ради;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку;
- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку до земель запасу міської ради.
Справа розглядалась судами неодноразово.
За результатами нового розгляду, рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову прокурора відмовлено.
Апеляційний залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що місцевою радою порушено норми земельного законодавства, однак прокурор, пред`являючи позов, пропустив установлену законом позовну давність, а тому наявні правові підстави для застосування частини четвертої статті 267 ЦК України та відмови в задоволенні позовних вимог.
ОЦІНКА СУДУ
Землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об'єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення). Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.
Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.
За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.
Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.
ВИСНОВКИ: держава або територіальна громада не втрачають володіння земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, які за законом не можуть бути передані у приватну власність у разі такого їх передання фізичним або юридичним особам і державної реєстрації за останніми права власності. У цих випадках слід усувати перешкоди у користуванні відповідною земельною ділянкою (стаття 391 ЦК України) шляхом її повернення власникові, а не витребовувати із незаконного володіння останнього набувача (статті 387, 388 ЦК України).
Зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов'язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правовий режим земель природоохоронного призначення, способи судового захисту, захист земельних прав
