Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 квітня 2019 року
у справі № 654/837/17
Кримінальна юрисдикція
Щодо розмежування умисного та необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень
Фабула справи: вироком районного суду, який залишено без змін ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років. Визнано ОСОБА_2 невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263 та ч. 1 ст. 263-1 КК України та виправдано за недоведеністю винуватості у вчиненні вказаних злочинів.
Мотивація касаційної скарги: захисник ОСОБА_2 стверджує про неправильну кваліфікацію дій засудженого та вважає, що його діяння за ч. 1 ст. 121 КК України слід кваліфікувати за ст. 128 КК України та застосувати до ОСОБА_2 положення ст. 75 КК України.
Правова позиція Верховного Суду: обов'язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 121 КК України є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Тобто особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати настання цих наслідків (непрямий умисел). При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Так, умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК України) з об'єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров'я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров'я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв'язку між зазначеним діянням та наслідками.
Кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження (ст. 128 КК України) настає за наявності таких самих елементів об'єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого ст. 121 КК України, за умови, якщо були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, а за суб'єктивною стороною цей злочин проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
Висновки: розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч.1 ст. 121 КК України) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 128 КК України) здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивною сторонами цих злочинів. Крім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.
Ключові слова: умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, усвідомлення характеру вчиненого діяння, ставлення до наслідків, передбачення негативних наслідків діяння, механізм утворення травм, характер критеріїв вини
