Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 01 листопада 2023 року
у справі № 206/1744/22
Кримінальна юрисдикція
Щодо відсутності підстав для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, у разі вчинення кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 було визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, та призначено покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Вироком апеляційного суду вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасовано. Ухвалено призначити ОСОБА_7 за п. 2 ч.2 ст. 115 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно з нормами ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 20 КК України, підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, у повній мірі була не здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.
Обмежена осудність - це психопатологічний стан людини, за якого вона під час вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та/або керувати ними. Обмежена осудність не виключає кримінальної відповідальності.
Особа визнається судом обмежено осудною з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи. Відповідно до ч. 2 ст. 20 КК України, визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання.
Як правильно зазначив апеляційний суд, під час інкримінованих їй дій, ОСОБА_7 в стані фізіологічного афекту не перебувала, а перебувала у стані пригніченості, розгубленості, відчаю, які слід кваліфікувати не як окремий емоційний стан, а як динаміку психічного розладу, встановленого експертами психіатрами.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що суд першої інстанції, посилаючись на обмежену осудність, як на обставину, що пом'якшує покарання, не надав належної оцінки з точки зору взаємозв'язку сукупності доказів: висновкам щодо психічного стану обвинуваченої, матеріалам провадження та показанням допитаних експертів. Так, попри те, що за висновками у ОСОБА_7 дійсно були психічні розлади, які мали вплив на раціональність прийняття нею рішень, розуміння власного місця та ролі в досліджуваній ситуації, передбачення наслідків своїх дій та здатність регулювати свою поведінку, однак детальний аналіз ситуації інкримінованих діянь вказує, що напередодні подій поведінка ОСОБА_7 носила адекватний, впорядкований характер. Більше того, як зазначали експерти, виходячи зі змісту та характеру передсмертної записки, хоча у ОСОБА_7 й актуалізувались якісь внутрішні переживання (можливо образи, можливо неприємні спогади), які спонукали її до вчинення безпосередніх дій, однак сам характер написання тексту рівним почерком, із збереженням граматики, пунктуації свідчить про відсутність явищ вираженої тривоги, розгубленості. Зазначене свідчить, що ОСОБА_7 чітко розуміла та усвідомлювала, що вона робить та могла передбачити наслідки. Крім того, будучи фармацевтом, ОСОБА_7 дитині зробила смертельну ін'єкцію сильнодіючим препаратом Корглікон, при цьому вона розрахувала дозу ОСОБА_14, яку ввела своєму сину, і добре розуміла, що дитина помре, однак сама вона, при цьому, прийняла препарат Гідазепам, і для того щоб вбити себе за допомогою вказаного препарату, треба було випити його дуже велику дозу, а не ту кількість пігулок, яку випила обвинувачена. Також експерти зазначили, що суїцидальні спроби ОСОБА_7, через прийом медикаментів, носять характер «несправжності», «демонстративності».
ВИСНОВКИ: у цьому кримінальному провадженні апеляційний суд дійшов переконання, що психічний стан обвинуваченої, а саме її обмежена осудність, хоч і враховується при призначенні покарання, однак не може бути визнана тією обставиною, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме вбивства своєї малолітньої дитини, та такою, що в розумінні ст. 66 КК України, пом'якшує покарання.
У зв`язку з зазначеним, апеляційний суд цілком обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для застосування ст. 69 КК України при призначенні обвинуваченій покарання.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти життя, правила призначення покарання, пом’якшуючі покарання обставини
