Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 листопада 2024 року
у справі № 163/2298/23
Кримінальна юрисдикція
Щодо врахування судом позиції представників малолітніх потерпілих у кримінальному провадженні щодо визначення винному виду та розміру покарання
Фабула справи: за вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 156 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Вироком апеляційного суду вирок районного суду в частині призначеного ОСОБА_8 покарання скасовано. Ухвалено свій вирок, яким ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 156 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки із позбавленням права займатися навчальною та/чи виховною діяльністю щодо осіб віком до 18 років, обіймати посади, пов`язані з роботою з особами віком до 18 років, на строк 3 роки. У решті вирок районного суду залишив без змін.
Мотивація касаційної скарги: захисник вказує на те, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, унаслідок чого визначив засудженому занадто суворе покарання. Свої доводи мотивує тим, що суд не врахував конкретних обставин справи, даних про особу засудженого, зокрема його стану здоров`я, обставин, що пом`якшують йому покарання, та думки представників малолітніх потерпілих щодо визначення покарання засудженому, що в сукупності давало суду підстави застосувати ст. 75 КК України під час призначення йому покарання.
Правова позиція Верховного Суду: згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності, призначаючи покарання, суд має враховувати обставини справи щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину.
Водночас кримінальний закон передбачає у виняткових випадках можливість застосування положень ст. 69 КК України лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання, і істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням особи винного.
Підставами призначення більш м'якого покарання є дві групи чинників, які характеризують як вчинене кримінальне правопорушення, так і особу винного:
- наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення;
- дані, які певним чином характеризують особу винного.
При цьому, суд повинен встановити наявність не однієї, а кількох таких обставин та ці обставини повинні істотно знижувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення. Одночасно їх наявність впливає і на рівень небезпечності особи винного.
При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв`язку з системним тлумаченням положень статей 65, 66, 69 КК України та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків спричинених кримінальним правопорушенням та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом'якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали б знизити ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 156 КК України, яке відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким кримінальним правопорушенням.
У свою чергу апеляційний суд, за результатами розгляду скарги прокурора, обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання засудженому, та, ухвалюючи рішення про необхідність скасування вироку районного суду в частині визначеного покарання та призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України та яке останній має відбувати реально, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжкого кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, яке вчинене щодо малолітніх потерпілих, дані про особу винного, стан його здоров`я, а саме те, що він з юності страждає на легку розумову відсталість, однак це не позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, думку представників малолітніх потерпілих, конкретні обставини вчинення злочину, характер та спосіб скоєного. Водночас суд зважив на наявність обставин, що пом'якшують покарання, а саме: активне сприяння розкриттю злочину, щире каяття. Також узяв до уваги на відсутність обставин, що обтяжують покарання засудженому.
Таким чином, суд апеляційної інстанції врахував дані, які характеризують особу винного, усі обставини в сукупності, наявність обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, й обґрунтовано призначив засудженому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, визначивши більш м'який вид покарання у виді обмеження волі, не зазначений у санкції статті, інкримінованого йому кримінального правопорушення, та основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої ч. 2 ст. 156 КК України, на строк 3 роки.
Висновки: позиція представників малолітніх потерпілих у кримінальному провадженні щодо визначення винному виду та розміру покарання хоча і може враховуватися судом під час призначення покарання, однак не є визначальною та не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність.
Ключові слова: злочини проти статевої свободи, злочини проти статевої недоторканості особи, правила призначення покарання, судова дискреція
