Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 січня 2024 року
у справі № 760/2920/21
Цивільна юрисдикція
Щодо спільної власності за ЦК УРСР
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2, третя особа - державна нотаріальна контора, про визнання права власності на 2/3 частки земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом.
Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частки земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність) (частина друга статті 112 ЦК УРСР, в редакції, чинній на лютий 1998 року).
У постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-106цс12 зазначено: «за змістом ст. 112 ЦК Української РСР 1963 року розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність). За ст. 113 ЦК Української РСР 1963 року володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом. Кожний учасник спільної часткової власності має право на оплатне або безоплатне відчуження іншій особі своєї частки в спільному майні. Таким чином, режим спільної часткової власності характеризується тим, що кожному учаснику належить заздалегідь певний розмір частки в праві власності на спільну річ. Розмір цієї частки визначається розміром внеску кожного з учасників або розміром його трудової участі. Розмір частки права власності в спільній речі при праві спільної сумісної власності заздалегідь не визначений. Право спільної сумісної власності виникає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором».
Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам (частина друга статті 3 Закону України «Про власність» в редакції, чинній на лютий 1998 року).
Громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду. Наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі, що сталися у зв`язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін установленого порядку використання та розпорядження земельною ділянкою. Угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов'язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі. Якщо згоди на використання та розпорядження спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується судом (стаття 42 ЗК, в редакції, чинній на лютий 1998 року).
ВИСНОВКИ: загальним правилом, під час чинності ЦК УРСР 1963 року, було виникнення (набуття) права спільної часткової власності на відповідний об'єкт. Тобто, презюмувалося, що навіть за відсутності вказівки у відповідній підставі (акті, договорі і т. д.) виникає (набувається) право спільної власності, при цьому частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними. Інше правило про розмір часткок учасники спільної часткової власності могли передбачити в договорі або ж законодавець в нормі закону. Натомість право спільної сумісної власності виникало (набувалося) лише у випадках, прямо передбачених законом або договором.
В ЗК України 1990 року не передбачалося набуття права спільної сумісної власності на земельну ділянку.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правовий режим спільної власності, спільна власність на землю, цивільне законодавство
