Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 лютого 2024 року
у справі № 461/3474/22
Кримінальна юрисдикція
Щодо відсутності підстав для декриміналізаї діяння, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, вчиненого до набуття чинності Законом України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України»
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК звільнено засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно зі ст. 4 КК кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.
Якщо в одній статті (частині статті) Особливої частини КК передбачені різні за своїм змістом діяння (ст. 263 КК), їх вчинення в різний час не утворює повторності злочинів у випадках, коли такі діяння охоплювалися єдиним умислом особи. За наявності єдиного умислу вчинені особою діяння стають елементами одного злочину (незаконне придбання, зберігання) та утворюють собою склад одного і того ж кримінального правопорушення, що кваліфікується за ч. 1 ст. 263 КК. При цьому злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого із таких діянь.
Специфіка об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, полягає в тому, що вона утворюється поєднанням альтернативно передбачених у диспозиції кримінально-правової норми діянь, різних за своєю правовою природою, серед яких протиправному зберіганню предметів кримінального правопорушення притаманні ознаки триваючого злочину. Характерною рисою, що відрізняє триваюче діяння від інших, є виникнення і наявність так званого «злочинного стану», викликаного фактично безперервним вчиненням кримінального правопорушення, оскільки протиправне діяння здійснюється безперестанно до моменту його припинення за власною волею або за втручання інших осіб, зокрема правоохоронних органів. У «час вчинення триваючого злочину» включається увесь проміжок часу, протягом якого особа безперервно вчиняла діяння на стадії закінченого злочину.
Закон України від 03 березня 2022 року № 2114-IX «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» (далі - Закон № 2114-IX), на який посилається сторона захисту, прийнятий 03 березня 2022 року та набрав чинності 07 березня цього ж року. За змістом ст. 1 цього Закону в період дії воєнного стану громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України (цивільні особи), можуть брати участь у відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав, у тому числі отримати вогнепальну зброю і боєприпаси до неї відповідно до порядку та вимог, встановлених МВС України.
Застосування цивільними особами вогнепальної зброї, отриманої відповідно до цього Закону, здійснюється аналогічно до застосування зброї військовослужбовцями під час виконання ними завдань щодо відсічі збройної агресії проти України в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (ст. 2 Закону № 2114-IX).
Згідно з пунктом 2 ст. 6 Закону № 2114-IX його дія поширюється на всіх осіб, які отримали вогнепальну зброю і боєприпаси до неї у випадку, передбаченому ст. 1 цього Закону, незалежно від дати їх видачі та застосовується протягом дії воєнного стану і 10 днів після його припинення або скасування.
За приписами ст. 4 Закону № 2114-IX у період дії воєнного стану громадяни України можуть брати участь у відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації та/або інших держав, застосовуючи власну нагородну зброю, спортивну зброю (пістолети, револьвери, гвинтівки, гладкоствольні рушниці), мисливську нарізну, гладкоствольну чи комбіновану зброю та бойові припаси до неї.
Суд установив, що придатні до стрільби бойові припаси до військової вогнепальної нарізної зброї ОСОБА_6 привіз із собою до м. Львова у травні 2019 року, повернувшись зі службового відрядження із зони АТО. Отже, отримавши їх задовго до введення в Україні воєнного стану в порядку, передбаченому законом, ОСОБА_6 припинив правомірне володіння ними та з моменту невиконання обов`язку повернути їх, тобто з травня 2019 року, всупереч встановленого порядку протиправно придбав і зберігав предмети злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК.
ВИСНОВКИ: положення Закону № 2114-IX не декриміналізують протиправного поводження з предметами злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, вчиненого до набуття чинності цим Законом, та не встановлюють правомірності незаконного поводження із предметами, отриманими всупереч порядку, встановленому МВС України, в період дії воєнного стану, а покликані законодавчо забезпечити отримання, володіння і використання цивільними особами вогнепальної зброї та боєприпасів як власних, визначення яких наведено в ст. 4 Закону № 2114-IX, так і одержаних відповідно до порядку та вимог, установлених МВС України, з метою, визначеною в цьому Законі.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти громадської безпеки, правовий режим воєнного стану, незаконне поводження зі зброєю
