Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 28 лютого 2024 року
у справі № 242/4413/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо незапровадження правового регулювання виплати відшкодування за майно, зруйноване внаслідок збройної агресії рф як підстави для стягнення розміру такої шкоди з Держави Україна
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.
Позивач вважав, що оскільки внаслідок артобстрілу будинок пошкоджений, то завдані йому матеріальні збитки повинні бути відшкодовані державою.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто грошову компенсацію у розмірі 231 266,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: держава Україна в особі КМУ вказує, що обставин порушення державою негативного конвенційного обов'язку для відшкодування матеріальної шкоди (за порушення права власності, якщо саме держава знищила чи пошкодила майно особи) в позовній заяві ОСОБА_1 не зазначив. При цьому порушувати права та свободи громадян може не тільки держава Україна, навіть на території, де вона проводить АТО.
Правова позиція Верховного Суду: особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.ч. 1, 3 ст. 22 ЦК України).
За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).
Стосовно позитивного матеріального обов`язку з гарантування права на мирне володіння майном, то суди не встановили, що держава допустила протиправну бездіяльність, допоки у 2020 році не запровадила правове регулювання виплати відшкодування за майно, зруйноване внаслідок збройної агресії рф.
Зі змісту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не випливає позитивний матеріальний обов'язок держави запровадити правове регулювання виплати нею компенсації за майно, що було зруйноване внаслідок дій іншої держави.
Прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 02 вересня 2020 року № 767 (якою, зокрема, затверджений Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, а також викладений у новій редакції Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947) не означає, що до моменту прийняття такої постанови Україна порушувала її позитивний матеріальний обов`язок із юридичного гарантування власникам житла права на мирне володіння їхнім майном.
Зазначена Постанова № 767 передбачила у відповідних Порядках виплату, зокрема, грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією рф, і така компенсація не має правової природи відшкодування майнової чи моральної шкоди, завданої саме Україною.
Висновки: самих лише посилань позивача на тривалу відсутність компенсації за зруйноване майно та неможливість внаслідок цього відновити житло, а також посилань на бездіяльність держави щодо запровадження бажаного для позивача правового регулювання недостатньо для того, щоби присудити компенсацію саме за порушення Україною її позитивних матеріальних обов'язків за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Ключові слова: право на мирне володіння майном, захист конвенційних прав, наслідки руйнування будинку, стягнення моральної шкоди
