Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 17 травня 2024 року
у справі № 910/17772/20
Господарська юрисдикція
Щодо відсутності у гаранта права робити власні висновки з приводу наявності чи відсутності обов'язку принципала
ФАБУЛА СПРАВИ
Компанія "Сіногідро Корпорейшн Лімітед" (КНР), що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", звернулася до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства "Банк Січ" про стягнення 2 500 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови банківської гарантії в частині сплати повної суми гарантії забезпечення виконання зобов`язання у розмірі 2 500 000 грн у зв`язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Іберія" зобов`язань за Договором про поставку бар'єрного огородження.
Справу господарські суди розглядали неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду в позові відмовлено.
Оскаржуваною постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
ОЦІНКА СУДУ
Механізм забезпечувального інституту гарантії, на відміну від інших видів забезпечення виконання зобов'язань, передбачає укладення не двох (основного та забезпечувального), а трьох правочинів.
Перш за все- це договір між бенефіціаром (боржником) та принципалом (кредитором), який спрямований на виникнення основного зобов`язання. Умова щодо забезпечення основного зобов'язання гарантією може передбачатися таким договором або висуватися бенефіціаром як передумова укладення такого договору.
Обов`язок банку чи іншої фінансової установи щодо видачі банківської гарантії виникає з договору між принципалом і такою фінансовою установою. Надання гарантії є фінансовою послугою, яка надається на підставі договору (пункт 6 частини першої статті 4, стаття 9 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" у чинній редакції, пункт 7 частини першої статті 4, стаття 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у редакції, що діяла на час видачі гарантії у справі, що переглядається). Цим договором можуть визначатися, серед іншого, умови гарантії, строк її дії, сума, на яку видається гарантія, строк видачі гарантії, розмір оплати послуг гаранта тощо.
Третім правочином у механізмі забезпечувального інституту гарантії є видача гарантії на користь бенефіціара, яка є одностороннім правочином. Саме з цього правочину виникає грошове зобов`язання гаранта.
Хоча у механізмі забезпечувального інституту гарантії беруть участь три суб`єкти - бенефіціар, принципал та гарант, зазначені вище правочини не зв'язують всіх їх одночасно. Так, договір між бенефіціаром і принципалом, з якого виникає основне зобов`язання, зв`язує лише бенефіціара і принципала, але не гаранта. Договір між принципалом і гарантом зв`язує лише принципала і гаранта, але не бенефіціара. Односторонній правочин щодо видачі гарантії створює обов`язки лише для гаранта (частина третя статті 202 ЦК України), а бенефіціар є кредитором у відповідному грошовому зобов'язанні.
Отже, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов'язання, незалежне від зобов'язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов`язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов'язання виконанням, гарант не вправі.
Виходячи з викладеного, законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов`язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.
Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією (частина третя статті 563 ЦК України), слугує меті ідентифікації порушення зобов`язання, а відтак, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов'язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того ж бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того ж принципала у зв`язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках.
Відповідно до частини першої статті 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Отже, кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов'язанням, так і за незалежною від цього зобов`язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов'язанням, то, пред`явивши вимогу гаранту, отримає виконання.
Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.
З огляду на аналіз міжнародних актів, що регулюють правовий обіг гарантій, об'єднана палата відзначає самостійність зобов`язання з гарантії, тобто непов`язаність такого зобов`язання з основним зобов'язанням.
ВИСНОВКИ: норми ГК України та ЦК України, якими врегульовано забезпечення виконання зобов'язань гарантією та її правова природа, слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов'язання боржником.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: способи забезпечення виконання зобов'язання, правовідносини з банками, стягнення заборгованості, сплата гарантійного забезпечення
