Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 червня 2024 року
у справі № 910/2252/22
Господарська юрисдикція
Щодо правомірності припинення банку, якщо не було завершено ліквідаційну процедуру, не реалізовано всіх активів та не погашені вимоги кредиторів
Фабула справи: НБУ звернувся з позовом до Ліквідатора та Приватного нотаріуса про:
- відміну державної реєстрації припинення юридичної особи, здійснену Приватним нотаріусом;
- зобов`язання Приватного нотаріуса внести запис про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи до ЄДР.
Господарський суд рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, в задоволенні позову відмовив.
Мотивація касаційної скарги: НБУ вказує, що позовні вимоги мотивовані тим, що на момент проведення реєстраційної дії припинення юридичної особи не було завершено ліквідаційну процедуру та не було реалізовано всіх активів, не було відчужене все майно юридичної особи та не були погашені вимоги кредиторів; відповідна реєстраційна дія вчинена з порушенням норм Закону про державну реєстрацію; наявність реєстраційного запису про припинення Банку, вчиненого за наслідками порушення встановленого законодавством порядку припинення юридичної особи у випадку неможливості задоволення вимог кредиторів наявним у неї майном, безумовно впливає на права та інтереси НБУ як кредитора, майнові вимоги якого внаслідок таких дій залишилися незадоволеними.
Правова позиція Верховного Суду: Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою правління позивача від 28.08.2001 №369 передбачало дію договору про управління майном банку та проведення розрахунків з кредиторами після завершення ліквідаційної процедури та припинення банку як юридичної особи, що суперечить нормам ЦК України (ч.1 ст.104, п.11 ч.1 ст.346, ч.1 ст.609, ст.1029, ст.1033).
Верховний Суд зауважує, що спеціальне банківське законодавство може містити норми, якими врегульовано складні правовідносини, що виникають при виведенні банку з ринку і передбачено додаткові способи захисту прав кредиторів (колишніх кредиторів) банку після його припинення. Втім, внесення таких норм має супроводжуватися внесенням відповідних змін до ЦК України, а самого лише посилання у ч.7 ст.104 ЦК України на спеціальний закон недостатньо.
Інший підхід породжує суттєву правову невизначеність, коли припинена юридична особа роками після свого припинення нібито продовжує володіти майном, розраховуватися за зобов'язаннями, брати участь у судових процесах.
Отже, пріоритет у такому разі мають норми ЦК України, які вимагають наявності банку в ЄДР для його участі у правовідносинах як власника майна та особи, яка має непогашену заборгованість перед кредиторами (тобто відновлення його статусу як юридичної особи в судовому порядку).
З огляду на правовідносини управління, які виникають між банками та управителями, банки в силу положення ст.1032 ЦК України передають в управління майно (активи) щодо яких вони є власниками.
Суди попередніх інстанцій встановили, що Банк в особі Ліквідатора, ТОВ "Брокінвестгруп" (як управитель) та НБУ уклали Договір управління, відповідно до якого установник управління передає в управління управителеві активи, наявні на балансі установника управління на дату укладення цього договору, а управитель приймає в управління активи і зобов`язується вживати всіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів установника управління відповідно до переліку (реєстру) вимог кредиторів за рахунок активів.
П. 9.8 Договору управління визначено, що після завершення процедури ліквідації установника управління та виключення з державного реєстру банків і ЄДР цей договір продовжує свою дію, а за сторонами зберігаються їх права та обов`язки.
У ч.5 ст.1033 ЦК України вказано, що управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.
Правова природа довірчої власності полягає у наданні довірчому власнику речового права, обмеженого цільовим характером його здійснення в інтересах визначених осіб. Довірчий власник здійснює право власності на об'єкт довірчої власності лише для досягнення визначеної мети, яка обтяжує право довірчої власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №755/12638/15).
ЦК України в поєднанні зі спеціальним законодавством не визначають правові наслідки для довірчого власника у разі державної реєстрації припинення установника управління (Банку). Хоч Управитель і є довірчим власником майна (активів) Банку на підставі Договору управління, однак законодавство, в тому числі норми ЦК України, чітко не врегульовують наслідки державної реєстрації припинення довірителя (Банку) до правового статусу майна (активів) такого Банку, які передані управителю.
В цей же час, положення п.11 ч.1 ст.346, ч.1 ст.609 ЦК України передбачають, що зобов'язання юридичної особи та її право власності на майно припиняються разом з припиненням юридичної особи.
Висновки: здійснення державної реєстрації припинення банку як установника управління зумовлює виникнення правової невизначеності та несе ризики для належного управління майном, втратою прав на майно (активи) банку, а також неможливість належно управляти таким майном (активами) з метою задоволення вимоги вигодонабувачів. Також виникає правова невизначеність щодо вирішення спірних питань пов'язаних з правонаступництвом, вчиненням нотаріальних та реєстраційних дій, зокрема, відмовою в таких діях за наявності запису про припинення банку, як установника управління.
Ключові слова: умови припинення банку, процедура реєстрації припинення банку, ліквідація з ініціативи НБУ
