Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 22 серпня 2024 року
у справі № 452/1336/23
Кримінальна юрисдикція
Щодо відсутності підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 332 та ч. 1 ст. 366 КК України
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 засуджено за:
- ч. 2 ст. 332 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати керівні посади в громадських організаціях на строк 2 роки;
- ч. 1 ст. 336 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімум доходів громадян, що становить 34000 грн, з позбавленням права обіймати керівні посади в громадських організаціях на строк 2 роки;
- ч. 3 ст. 368-3 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімум доходів громадян, що становить 34000 грн, з позбавленням права обіймати керівні посади в громадських організаціях на строк 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання покарань ОСОБА_6 було призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати керівні посади в громадських організаціях на строк 3 роки та штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімум доходів громадян, що становить 51000 грн.
Відповідно до положень, передбачених ч. 3 ст. 72 КК України, покарання у виді штрафу в розмірі 51 000 грн ухвалено виконувати самостійно.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
Вироком апеляційного суду від 25 вересня 2023 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_41 задоволено. Вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким засуджено ОСОБА_6 за:
- ч. 2 ст. 332 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати керівні посади в громадських організаціях на строк 2 роки;
- ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімум доходів громадян, що становить 34000 грн, з позбавленням права обіймати керівні посади в громадських організаціях на строк 2 роки;
- ч. 3 ст. 368-3 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімум доходів громадян, що становить 34000 грн, з позбавленням права обіймати керівні посади в громадських організаціях на строк 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом повного складання основних покарань, ОСОБА_6 було призначено остаточне основне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та штрафу в розмірі 4000 неоподатковуваних мінімум доходів громадян, що становить 68000 грн, та шляхом часткового складання додаткових покарань призначено додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати керівні посади в громадських організаціях на строк 3 роки.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 68000 грн ухвалено виконувати самостійно.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено обчислювати з дня фактичного його затримання і звернення вироку до виконання.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
ОЦІНКА СУДУ
Питання щодо звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням врегульовано розділом ХІІ КК України.
Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, законодавцем чітко визначено, що за наявності вищевказаних підстав, під час вирішення питання щодо застосування положень ст. 75 КК України, суд враховує: тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи.
У мотивувальній частині свого вироку суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, не надав об'єктивної оцінки тяжкості злочинів, ступеню їх суспільної небезпеки, їх наслідкам та іншим обставинам справи.
На обґрунтування своїх висновків суд апеляційної інстанції, посилаючись на обставини справи, вказав, що ОСОБА_6, будучи службовою особою, шляхом підроблення документів не тільки сприяв незаконному переправленню осіб через державний кордон, учинивши 23 епізоди злочинів, передбачених ч. 2 ст. 332 та ч. 1 ст. 366 КК України, а й з корисливих мотивів, діючи з прямим умислом на незаконне збагачення, свідомо погодився отримати від ОСОБА_40 обіцяну неправомірну вигоду в сумі 1000 доларів США для себе за сприяння в наданні дозволу на виїзд за кордон і внесення персональних даних останнього до інформаційної системи «Шлях», учинивши таким чином злочин, передбачений ч. 3 ст. 368-3 КК України.
Разом з тим суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_6, згідно з обвинуваченням, визнаним судом доведеним, учинив:
- 23 тяжких умисних злочини, передбачені ч. 2 ст. 332 КК України;
- нетяжкий умисний корупційний злочин, передбачений ч. 3 ст. 368-3 КК України;
- нетяжких умисних злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366 КК України, які полягали у складанні та видачі неправдивих Листів-звернень до ОВА про надання дозволів на виїзд за кордон.
При цьому судом апеляційної інстанції також обґрунтовано було зазначено, що суд першої інстанції:
- при застосуванні ст. 75 КК України не надав об`єктивної оцінки зазначеним даним про тяжкість вчинених ОСОБА_6 злочинів, їх кількість, форму вини, мотив та мету їх вчинення;
- не враховав наслідків, до яких призвело вчинення злочинів ОСОБА_6 , які полягають в тому, що 24 особи, яким в умовах дії військового стану виїзд за кордон заборонено, за сприяння обвинуваченого незаконно перетнули державний кордон України та в подальшому на територію України не повернулися;
- необґрунтовано визнав підставою для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням добровільне перераховування обвинуваченим на потреби ЗСУ грошових коштів в розмірі 107 360 грн, оскільки таке відшкодування не є співмірним з вищенаведеними наслідками від вчинених обвинуваченим злочинів та шкодою, яку завдано авторитету волонтерського руху та довірі до діяльності таких організацій з боку громадян під час воєнного стану;
- безпідставно послався на позитивну характеристику обвинуваченого та відсутність у нього судимостей, оскільки такі обставини не є достатніми мотивами для застосування ст. 75 КК України, з огляду на те, що вони жодним чином не знижують тяжкості й небезпечності вчинених ним злочинів;
- не врахував того, що попри позитивну характеристику в загальносоціальному плані ОСОБА_6 упродовж тривалого часу вчиняв тяжкі злочини, пов`язані із сприянням у незаконному переправленні осіб через державний кордон України; з метою незаконного збагачення обвинувачений вчинив корупційне кримінальне правопорушення; зазначені місцевим судом дані, які позитивно характеризують особу обвинуваченого, існували на час вчинення злочинів, однак не стали стримуючим фактором вчинення скоєння кримінально караних діянь.
Таким чином, з огляду на вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням є неправильним застосуванням кримінального закону, яке виразилось у неправильному звільненні обвинуваченого від відбування покарання, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України є підставою для скасування вироку місцевого суду та ухвалення нового вироку.
ВИСНОВКИ: суд апеляційної інстанції зауважив, що кількість епізодів злочинної діяльності та обставини, за яких обвинувачени вчинив злочини, передбачені ч. 2 ст. 332, ч. 1 ст. 366 КК України, свідчать про підвищену суспільну небезпеку як злочинів, так і особи обвинуваченого, особливо з огляду на запроваджений в Україні воєнний стан та необхідність забезпечення встановленого порядку перетину державного кордону України й обороноздатності держави.
Верховний Суд погоджується з висновками, зазначеними в мотивувальній частині вироку суду апеляційної інстанції, про відсутність підстав для застосування положень ст. 75 КК України стосовно обвинуваченого.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: службові злочини, злочини у сфері мобілізації, підстави звільнення від відбування покарання
