Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 21 січня 2025 року
у справі № 344/7666/22
Кримінальна юрисдикція
Щодо неприпустимості ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з релігійних переконань
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком районного суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_6 засуджено за ст. 336 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців та покладено на нього певні обов`язки.
ОЦІНКА СУДУ
Право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, та закріплено у ст. 35 КУ. Одним з аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, у разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
В умовах збройної агресії РФ проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні ЗС України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов'язку з захисту Вітчизни.
За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правами людини, закріпленими в ст. 9 Конвенції та ст. 35 КУ в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб, вимагає забезпечення об'єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.
Відповідно до статей 17, 65 КУ захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються у ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у ЗС України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов'язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом ЗС України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно зі ст. 17 ЗУ «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.
У суді апеляційної інстанції ОСОБА_6 зазначав, що своєчасно з`являвся за повістками та усно пояснював, що відмовляється проходити військову службу у зв`язку з релігійними переконаннями. Проте, жодних підтверджуючих документів про належність до певної конфесії чи релігійної громади не надав. Вважав, що для звільнення людини від військової служби чи заміни такої служби на альтернативну, достатньо слова віруючої людини. Зазначив, що він християн, проте не є прихожанином конкретної церкви, а тому не може надати документи на підтвердження релігійних переконань. Будь-яких документів, які за законодавством України є підставою для проходження альтернативної невійськової служби, за релігійними переконаннями або таких, які дають право на відстрочку від призову, він надати не зміг.
Апеляційний суд зазначив, що з огляду на те, що у ОСОБА_6 , як у громадянина України, наявний військовий обов`язок, для його виконання він мав з'явитися у ІНФОРМАЦІЯ_4 і розпочати проходження військової служби у ЗС України у порядку, визначеному відповідно до діючого законодавства. При цьому, у разі наявності підстав для відстрочки чи звільнення від проходження такої служби, він мав подати відповідні документи.
Крім того, суд визнав неспроможними твердження засудженого про те, що для підтвердження його права відмовитись від виконання військового обов'язку мало б бути достатньо його слів.
За встановлених судами фактичних обставин кримінального провадження, дії ОСОБА_6 за ст. 336 КК, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, кваліфіковано правильно. Водночас, призов ОСОБА_6 на військову службу по мобілізації не означає, що він був зобов'язаний брати до рук зброю, оскільки він міг бути задіяний у виконанні функцій, не пов`язаних із використанням зброї.
ВИСНОВКИ: жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов'язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини у сфері забезпечення мобілізації, злочини проти призову, право на свободу совісті
