Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 28 січня 2025 року
у справі № 620/16668/23
Адміністративна юрисдикція
Щодо рішення обласної ради про включення церкви до Переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, як підстави для оформлення права комунальної власності на такий об'єкт
Фабула справи: прокурор звернувся до суду в інтересах держави з позовом до обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління містобудування та архітектури обласної державної адміністрації, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність обласної ради щодо неоформлення правовстановлюючих документів та права власності на пам'ятку архітектури місцевого значення «Церква Олександра Невського»;
- зобов'язати обласну раду вжити заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів та права власності на пам'ятку архітектури місцевого значення «Церква Олександра Невського».
Рішенням окружного адміністративного суду, яке залишено без змін постановою апеляційного адміністративного, позов задоволено.
Мотивація касаційної скарги: обласна рада вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною), а також питання можливості застосування норм Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 року № 311 у спірних правовідносинах.
Правова позиція Верховного Суду: до введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю згідно зі ст. 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року. Зазначене законодавство не було визначено нечинним з дня його прийняття, тобто, таким, що не породило правових наслідків.
Тому держава в особі органів, передбачених в ст. 17 вищенаведеного Закону, є належним власником культових будівель і майна. Державні органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо цих майнових об`єктів будь-які дії, що не суперечать закону.
Також відповідно до ч. 2 ст. 1, ст.4 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» (втратив чинність 12 липня 2000 року одночасно з набранням чинності Законом України «Про охорону культурної спадщини») усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.
Пам`ятки історії та культури перебувають у власності держави, а також колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій і в особистій власності громадян.
Всі виявлені на території Української РСР об`єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність і не мають власника або власник яких невідомий чи в силу закону втратив на них право, переходять у власність держави, якщо інше не передбачено законом.
Стосовно пам`ятки архітектури - Церкви Олександра Невського як до 1991 року, так і в подальшому й станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, відсутні відомості щодо власника такої культової споруди та нерухомого об'єкта культурної спадщини. Наявності правовстановлюючих документів на вказаний об'єкт нерухомого майна обставинами справи не встановлено. Державна реєстрації речових прав на такий об'єкт у встановленому законом порядку не проведена.
Належними документами, на підставі яких у спірних правовідносинах можуть бути оформлені речові права на вищевказану культову споруду - нерухомий об'єкт культурної спадщини як на майно комунальної форми власності, є документи, передбачені п. 13 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність; документ, що підтверджує факт відсутності перебування закінченого будівництвом об'єкта у державній власності, виданий Фондом державного майна чи його регіональним відділенням, акт приймання-передачі такого майна та інші, визначені законом, документи), а також передбачене ст. 18 закону України «Про охорону культурної спадщини» погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Висновки: Верховний Суд критично оцінює покликання прокурора на рішення обласної ради, яким Церква Олександра Невського включена до Переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, як на належну, на його думку, правову підставу для оформлення права комунальної власності на такий об'єкт.
Такий акт органу місцевого самоврядування не може утворювати достатніх правових підстав, передбачених законом, для оформлення речових прав на Церкву Олександра Невського за Облрадою як на об'єкт комунальної власності.
Ключові слова: види права власності, розмежування державної та комунальної власності, захист культурних пам’яток, правовий режим комунального майна
