Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 лютого 2025 року
у справі № 1/Б-294(921/209/24)
Господарська юрисдикція
Щодо відсутності згоди господарського суду на звернення стягнення виконавцем на майно боржника, відносно якого здійснюється процедура санації, як підстави для зняття виконавцем арешту з майна боржника
Фабула справи: у межах справи про банкрутство ВАТ «ТО «Текстерно» ГУ ПФУ як стягувач подало скаргу на постанову державного виконавця (далі - Виконавець) про зняття арешту з коштів у виконавчому провадженні.
Господарський суд ухвалою, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду у справі у справі № 1/Б-294 (921/209/24), відмовив у задоволенні скарги ГУ ПФУ на дії Виконавця. Судові рішення обґрунтовані тим, що справа №1/Б-294 про банкрутство ВАТ «ТО «Текстерно» перебуває на стадії судової процедури санації боржника, а ч. 4 ст. 28 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство) встановлено заборону щодо будь-яких дій по розпорядженню майном боржника поза межами процедури банкрутства та можливість накладення обмежень щодо розпорядження майном боржника виключно судом у межах процедури санації, за умови, що вони не перешкоджають виконанню плану санації. У цьому зв`язку суди вважали, що отримавши документальне підтвердження перебування Боржника у процедурі санації, яка забороняє накладення арештів поза цією процедурою, та зважаючи на відсутність погодження господарського суду на такий арешт, Виконавець правомірно винесла постанову про зняття арешту з коштів у виконавчому провадженні.
Мотивація касаційної скарги: ГУ ПФУ стверджує, що положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено обмежень щодо накладення виконавцем арешту на майно боржника, який перебуває у процедурі санації; Закон про банкрутство не забороняє звернення стягнення на кошти, які є на рахунках ВАТ «ТО «Текстерно», тоді як Закон України «Про виконавче провадження» є основним нормативно-правовим актом у діяльності державного виконавця, а тому, першочергово, виконавець під час вирішення питання про зняття арешту з майна повинен керуватися нормами цього акта; судами помилково визнано правомірним застосування Виконавцем такої підстави як «неможливість виконання затвердженого плану санації» для зняття арешту з майна Боржника відповідно до вимог ч. 4 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження".
Правова позиція Верховного Суду: з 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, в п. 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Зважаючи на те, що справа № 1/Б-294 про банкрутство ВАТ «ТО «Текстерно» перебувала на дату введення в дію Кодексу та досі перебуває на стадії судової процедури санації боржника, введеної ухвалою суду від 16.01.2014, провадження у вказаній справі про банкрутство продовжується відповідно до Закону про банкрутство.
У виконавчому провадженні звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову (ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження").
Водночас з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і нормами Закону про банкрутство, які мають пріоритет у правовідносинах за участю боржника, встановлені спеціальні правила звернення стягнення на майно боржника.
Так, відповідно до абз. 4 ч. 15 ст. 16 Закону про банкрутство з моменту відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
Ч. 4 ст. 28 вказаного Закону визначає, що з моменту винесення ухвали про введення процедури санації арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації у разі, якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів. Не допускається арешт грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках умовного зберігання (ескроу), відкритих боржником у встановленому законодавством порядку. Господарський суд за заявою керуючого санацією знімає арешт з майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження його майном у разі, якщо такі арешти чи обмеження перешкоджають виконанню плану санації, господарській діяльності боржника та відновленню його платоспроможності.
У випадку введення судової процедури санації щодо боржника, положеннями ч. 4 ст. 28 Закону про банкрутство передбачено заборону стосовно будь-яких дій щодо розпорядження майном боржника поза межами процедури банкрутства та можливість накладення обмежень щодо розпорядження майном боржника виключно судом у межах процедури санації, за умови, що вони не перешкоджають виконанню плану санації.
З огляду на зміст наведених правових норм, законодавець виключає можливість вчинення виконавцем дій без згоди господарського суду на виконання судових рішень у випадку судової санації. Тобто виконавець може здійснювати виконавчі дії стосовно майна (коштів) боржника щодо вимог, на які не поширюється дія мораторію у справі про банкрутство, виключно після отримання згоди суду у справі про банкрутство.
У свою чергу, підстави для зняття виконавцем арешту з майна боржника врегульовані ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, однією із підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, згідно п. 1 ч. 4 ст. 59 цього Закону, є отримання виконавцем документального підтвердження, що, зокрема, звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Висновки: відсутність згоди господарського суду на звернення стягнення виконавцем на майно боржника, відносно якого здійснюється процедура санації, свідчить про неможливість (заборону) такого стягнення в силу закону, що, у свою чергу, є підставою для зняття виконавцем арешту з майна боржника у порядку вимог п. 1 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Ключові слова: оскарження рішень виконавця, особливості процедур банкрутства, підстави скасування арешту, зміст процедури санації
