Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 29 листопада 2024 року
у справі № 480/1234/23[2]
Адміністративна юрисдикція
Щодо можливості надання відпустки на підставі ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» за період, який минув
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виявилась у невиданні наказу про надання ОСОБА_1 з 30 листопада 2022 відпустки без збереження заробітної плати строком на 80 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України від 15 березня 2022 року №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон №2136-IX);
- зобов'язати Укртрансбезпеку видати наказ про надання позивачці з 30 листопада 2022 року відпустки без збереження заробітної плати строком на 80 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку відповідно до частини четвертої статті 12 Закону №2136-IX.
Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено частково.
ОЦІНКА СУДУ
Особливості проходження, зокрема, державної служби, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначає Закон України від 15 березня 2022 року №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону №2136-IX у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов'язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».
Згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 5 КАС України декларує право на звернення до суду та способи судового захисту. Частиною першою цієї статті визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже, з огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.
ВИСНОВКИ: звертаючись із позовом до суду позивач в будь-якому випадку оскаржує дії, рішення або бездіяльність, які були вчинені/прийняті суб`єктом владних повноважень в минулому, оскільки захисту підлягають виключно порушенні права. У свою чергу, у разі задоволення позовних вимог в будь-якому випадку суд зобов'язує суб`єкта владних повноважень вчинити дії на відновлення порушених прав позивача, а відповідач, виконуючи рішення суду, вчиняє відповідні дії щодо подій в минулому, зокрема: поновлює на посаді, приймає відповідне рішення, виплачує кошти за вимушений прогул. Тому є необґрунтованими твердження скаржника щодо неможливості надання спірної відпустки за період, який минув.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: умови надання відпустки, захист трудових прав, обов'язки роботодавця, вимоги до документів
