Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 14 серпня 2025 року
у справі № 265/2189/20[1]
Цивільна юрисдикція
Щодо обставини, яка не є підставою для притягнення держави до відповідальності за порушення гарантій права на життя у межах контрольованої Україною території
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України та просила стягнути на її користь з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом та ушкодженням здоров'я.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану каліцтвом та ушкодженням здоров'я, в сумі 400 000,00 грн.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя (речення перше та фрагмент речення другого частини першої статті 2 Конвенції).
Самі по собі факти загибелі (каліцтва) людей на підконтрольній державі території, тобто на тій, на якій вона здійснює юрисдикцію у сенсі статті 1 Конвенції (зокрема у межах її кордонів у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил), не означають автоматичне порушення гарантій права на життя за статтею 2 Конвенції. Так само не є підставою для покладення на державу відповідальності за Конвенцією самі по собі факти порушення у межах кордонів України (зокрема й у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил) громадського порядку, миру, знищення чи пошкодження майна, створення загрози безпеці людей, у тому числі з боку осіб, які не діяли як агенти цієї держави.
Суди попередніх інстанцій, встановивши, що територія, на якій позивач зазнала ушкоджень, була територією, де проводилась антитерористична операція, і ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами, що відповідачу було чи мало бути відомо про загрози для її життя та здоров`я, зокрема про факт мінометного обстрілу міста Дебальцеве Донецької області, відповідач міг вжити, але не вжив заходів із запобігання такого обстрілу, тобто з усунення ризику для її життя та здоров'я, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що відсутні підстави для висновку про невиконання державою Україна позитивного процесуального обов'язку, за яким держава має забезпечити об'єктивне й ефективне розслідування фактів посягання на людське життя незалежним органом.
ВИСНОВКИ: саме по собі посилання на порушення гарантій права на життя згідно зі статтею 2 Конвенції у межах контрольованої Україною території, без встановлення невиконання чи неналежного виконання державою у конкретній ситуації процесуального обов'язку, не може бути підставою притягнення її до відповідальності на підставі Конвенції та протоколів до неї.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: захист права на життя, конвенційний механізм, підстави відшкодування шкоди
