Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 серпня 2025 року
у справі № 163/1065/15-п
Адміністративна юрисдикція
Щодо непропорційності застосування адміністративного стягнення у вигляді конфіскації незадекларованих коштів додатково до накладеного штрафу вчиненому правопорушенню
ФАБУЛА СПРАВИ
Європейський суд з прав людини рішенням від 12 грудня 2024 року у справі «Сапіташ та інші проти України» (заява № 864/16) (далі - Рішення) констатував порушення щодо ОСОБА_22 та інших статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яке полягає у непропорційному стягненні у справі щодо порушення митних правил - конфіскації незадекларованої готівки додатково до накладення штрафу. Суд наголосив, що встановлення вказаного порушення не означає, що заявники не мали нести жодної відповідальності за порушення, яке вони вчинили, не задекларувавши готівку.
У своїй заяві ОСОБА_22 та його захисник ОСОБА_20, посилаючись на вказане рішення міжнародної судової установи, звернулися до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) зі спільною заявою, в якій порушують питання про перегляд за виключними обставинами постанови Любомльського районного суду Волинської області від 23 липня 2015 року та постанови Апеляційного суду Волинської області від 04 вересня 2015 року щодо ОСОБА_22, просять зазначені рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог заявники зазначають, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою докази щодо законності походження грошових коштів ОСОБА_22 та правомірного володіння цими коштами, що призвело до непропорційного призначення адміністративного стягнення у вигляді конфіскації іноземної валюти.
Стверджують, що ЄСПЛ у своєму рішенні визнав конфіскацію коштів ОСОБА_22 , які останній перевозив через кордон, порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що всупереч загальним принципам міжнародного права порушує баланс між його правом на мирне володіння своїм майном та інтересами суспільства.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі правила: перше правило, викладене в першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння власністю; друге правило, що міститься у другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення майна та підпорядковує його певним умовам; третє правило, викладене у другому абзаці, визнає, що Договірні держави мають право, зокрема, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів.
Перша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади у мирне володіння власністю має бути «законним». У другому абзаці визнається, що держави мають право контролювати використання власності шляхом застосування «законів». Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, є невід`ємною частиною Конвенції. Питання про те, чи був досягнутий справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав особи, стає актуальним лише після того, як буде встановлено, що втручання, про яке йдеться, відповідало вимозі законності та не було свавільним.
Згідно з абзацом другим статті 471 МК (чинним на момент вчинення правопорушення) переміщення через митний кордон України особою, яка формою проходження митного контролю обрала проходження (проїзд) через «зелений коридор», товарів, переміщення яких через митний кордон України заборонено чи обмежено законодавством України, або товарів в обсяг, що перевищують неоподатковану норму переміщення через митний кордон України, тягне за собою накладання двох видів адміністративних стягнень, а саме штрафу у розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а у разі якщо безпосередніми предметами правопорушення є товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України, - також конфіскацію цих товарів.
ВИСНОВКИ: суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які свідчили б про те, що заявник міг завдати серйозної шкоди державі: він не ухилявся від сплати мита або будь-яких інших зборів і не завдав державі будь-якої іншої матеріальної шкоди. Велика Палата вважає, що стягнення у вигляді конфіскації не було направлено на відшкодування матеріальної шкоди, оскільки держава не зазнала жодних втрат внаслідок недекларування заявником коштів, а конфіскація грошових коштів була стримуючою та каральною за своїм призначенням.Таким чином, межі проведеного національними судами розгляду справи були занадто вузькими, щоб відповідати вимозі встановлення «справедливого балансу», притаманній другому абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
За цих обставин конфіскація незадекларованих коштів, на думку Великої Палати, поклала індивідуальний і надмірний тягар на заявника та була непропорційною вчиненому правопорушенню.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: митні правопорушення, відповідальність декларанта, захист прав декларанта, підстави перегляду судових рішень
