Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 вересня 2025 року
у справі № 367/4134/20
Цивільна юрисдикція
Щодо дій апеляційного суду у разі скасування ним рішення суду першої інстанції про відмову в позові про визнання правочину удаваним внаслідок спливу позовної давності
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус міського нотаріального округу, про визнання договору дарування удаваним, визнання нежитлового приміщення спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення; позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_4 стверджує, що договір дарування було укладено 21 червня 2017 року. Саме з цього дня Позивач дізнався про наявність відповідного правочину. Таким чином, цілком логічним і закономірним є те, що він не міг не знати, на яких правових підставах залишився проживати у наведеній нерухомості, розуміючи, що попередній договір і розірвано, а іншого правочину не вчинено. Отже, до 21 червня 2020 року Позивач міг звернутися до суду за захистом свого порушеного права саме в межах строків позовної давності.
Правова позиція Верховного Суду: удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст. 235 ЦК України).
З урахуванням принципу розумності, очевидно, що позов про визнання правочину удаваним є приватно-правовою конструкцією, спрямованою на захист приватних (цивільних) прав та інтересів. Цивільний суд за позовом про визнання правочину удаваним захищає приватні (цивільні) права (інтереси) позивача, які порушені, невизнані або оспорені відповідачем.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 376 ЦПК України).
Постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції (п. 3 ч. 1 ст. 382 ЦПК України).
Висновки: якщо апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції про відмову в позові про визнання правочину удаваним внаслідок спливу позовної давності та визнання права на частку в розмірі 1/2 за кожним із подружжя та ухвалює нову постанову про часткове задоволення позову, то в такому разі має з'ясувати чи існують підстави для кваліфікації правочину як удаваного, і лише потім вирішити питання про застосування позовної давності. У разі скасування рішення суду першої інстанції відсутнє судове рішення, на підставі якого здійснювалася кваліфікація правочину як удаваного.
Ключові слова: майнові спори подружжя, недійсність правочинів, процедура апеляційного перегляду
