Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 серпня 2025 року
у справі № 337/4651/23
Цивільна юрисдикція
Щодо обов'язку роботодавця з оплати праці працівників, які не могли виконувати трудові обов’язки через введення воєнного стану та окупацію території
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_16, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_20, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 звернулись до суду з позовом, у якому просили встановити факт простою у виконанні ними своїх трудових обов`язків у Комунальному підприємстві «Токмацька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Токмацької міської ради за період з 01 червня 2022 року до 01 вересня 2023 року, а саме: ОСОБА_8 - за період з 01 листопада 2022 року до 01 вересня 2023 року, ОСОБА_9 - за період з 01 червня 2022 року до 11 листопада 2022 року, ОСОБА_13 - за період з 01 жовтня 2022 року до 01 вересня 2023 року; стягнути з КП «Токмацька БЛІЛ» ТМР на користь позивачів кошти за час простою, розраховані як середній заробіток за ці періоди.
Суд першої інстанції рішенням позов задовольнив частково.
Апеляційний суд постановою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п'ятій статті 97 КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (стаття 22 Закону України «Про оплату праці»).
Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.
Згідно з частинами другою-четвертою статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
Положення частини першої статті 617 ЦК України не можуть бути підставою для звільнення роботодавця від обов'язку виплатити працівнику невиплачену заробітну плату.
Відповідно до статті 141 КЗпП, в якій визначаються обов`язки роботодавця, роботодавець, зокрема, повинен правильно організовувати працю працівників. Поряд із цим, зрозуміло, що в умовах окупації агресором роботодавець не може забезпечити виконання умов трудового договору, особисту безпеку працівників, усунути загрози життя і здоров`я працівників. Роботодавець не може вимагати від працівників - українських громадян залишатись на окупованій ворогом території України і продовжувати виконання трудових обов`язків в умовах тимчасової окупації. Саме тому Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» введено механізми регулювання трудових відносин, які релевантні умовам тимчасової окупації або територій активних бойових дій. Зокрема, таким механізмом є призупинення трудового договору. В контексті цієї справи в нормативному регулюванні дії трудового договору на підприємстві, яке опинилось на окупованій території, мають застосовуватись публічно-правові засади, зокрема, що надане суб`єкту (роботодавцю) право є водночас його обов`язком. Якщо ж роботодавець рішення щодо дії трудового договору не прийняв, негативні правові наслідки його бездіяльності не можуть бути покладені на працівника, як на слабкішу сторону трудових відносин.
ВИСНОВКИ: військова агресія рф проти України, введення воєнного стану, перебування населеного пункту, де фактично було розташоване підприємство, під окупацією, обстріли, не є тими обставинами, що звільняють роботодавця від обов'язку з оплати праці працівників.
Невжиття роботодавцем належних організаційно-правових заходів з працівниками, які не мали змоги виконувати свої обов`язки з незалежних від них причин, не може бути підставою для позбавлення їх права на отримання оплати праці.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: право на виплату заробітної плати, правовий статус роботодавця, наслідки введення воєнного стану
