Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 08 жовтня 2025 року
у справі № 489/6074/23
Цивільна юрисдикція
Щодо обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями
Фабула справи: спір у цій справі стосується реалізації працівником права на отримання виплат у зв`язку з його звільненням з роботи, а саме компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, а також суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд першої інстанції своїм рішенням такі позовні вимоги задовольнив частково.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимоги працівника щодо стягнення з роботодавця суми вихідної допомоги та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні вказаної вимоги. Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку змінив. Суд апеляційної інстанції зменшив розмір такої вимоги, керуючись висновками Великої Палати Верховного Суду.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. Водночас зазначає, що суд апеляційної інстанції при застосуванні норм права, закріплених у ст.ст. 116, 117 КЗпП України, не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування таких норм права у подібних спірних правовідносинах.
Правова позиція Верховного Суду: Законом № 2352-IX ст. 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
Отже, ч. 1 ст. 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за ст. 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Ст. 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
Висновки: обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Ключові слова: трудові спори, прострочення розрахунку з працівником, наслідки звільнення, відповідальність роботодавця
