Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 25 січня 2024 року
у справі № 160/1521/23
Адміністративна юрисдикція
Щодо необхідності здійснення судами перевірки прийнятого органом міграційної служби рішення на підставі оцінки ризиків повернення особи в країну походження
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відділу Головного управління Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України, третя особа Управління Служби безпеки України, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України повторно розглянути питання стосовно оформлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 на підставі заяви ОСОБА_1 від 30 листопада 2022 року та доданими до неї документами, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні суду;
- визнати протиправним та скасувати рішення відділу Головного управління ДМС України про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Російської Федерації ОСОБА_1.
Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.
І лише з`ясувавши наявність визначених підпунктом 7 пункту 61 Порядку №322 підстав для відмови в оформленні або видачі посвідки на тимчасове проживання можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до сімейного життя подружжя.
При вирішенні питання про примусове повернення особи суб`єкт владних повноважень повинен керуватися вимогами статті 3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, відповідно до якої жодна держава-сторона не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань.
З цього приводу колегія суддів звертає увагу на необхідність здійснення органом ДМС при прийнятті рішення про примусове повернення особи до країни походження, оцінки ризиків такого повернення.
Навіть у випадку коли особа не зверталась за захистом, це не позбавляє органи ДМС обов`язку проводити оцінку ризиків для такої особи при прийнятті рішення про примусове її повернення, які повинні також обов`язково проводитися у рамках процедури примусового повернення.
У відповідних випадках необхідно зазначати актуальну інформацію про країну походження.
ВИСНОВКИ: суди повинні здійснити перевірку прийнятого ДМС рішення на підставі такої оцінки ризиків повернення особи в країну походження з урахуванням вимірювання безпечності перебування особи у такій країні, наявності потенційної загрози її життю та здоров'ю.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: процедура примусового повернення, спори за участю іноземців, захист прав іноземців, оскарження рішень ДМС, міграційні спори
