Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 08 жовтня 2025 року
у справі № 462/4233/24
Цивільна юрисдикція
Щодо відсутності у роботодавця обов'язку встановити причини неможливості продовжувати працівником роботу у разі звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» (далі - ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України»), філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» у Львівській області, треті особи: Львівська багатопрофільна лікарня № 19 філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» у Львівській області, начальник філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» у Львівській області, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно частини першої та другої статті 38 КЗпП України Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
За змістом наведеної правової норми право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує безумовний обов'язок роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави в установлені законом строки.
Отже, працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Отже праву працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням за умови попередження роботодавця за два тижні відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України кореспондується обов'язок роботодавця оформити відповідним наказом звільнення та виконати обов'язки, визначені статтями 47, 116 КЗпП України.
При цьому сторони трудового договору мають право домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку, навіть якщо відсутні поважні причини, якщо підприємство домовилося з працівником про звільнення «не за згодою сторін» а - за власним бажанням, то датою звільнення може бути будь-який день, зокрема день написання заяви про звільнення.
ВИСНОВКИ: посилання на те, що роботодавець повинен був встановити причини неможливості продовжувати працівником роботу, на увагу не заслуговують. Таких вимог до роботодавця положення статті 38 КЗпП України не містить.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави звільнення, припинення трудових відносин, правовий статус роботодавця
