Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 02 жовтня 2025 року
у справі № 140/14255/23
Адміністративна юрисдикція
Щодо нетотожності перевезення фізичною особою - суб'єктом господарювання за власний кошт пасажирів на таксі та перевезення для власних потреб
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу.
У своєму позові позивач указує, що за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, через відсутність документів, визначених статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме ліцензії та сервісної книжки, відповідачем прийнято оскаржувану постанову, якою до позивача застосовано штраф. Обґрунтовуючи протиправність спірної постанови, позивач зауважує, що на момент проведення перевірки він не виступав автомобільним самозайнятим перевізником, а транспортний засіб використовував для власних потреб без мети отримання прибутку.
Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено повністю.
ОЦІНКА СУДУ
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із винесенням Укртрансбезпекою оскаржуваної постанови про накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу за перевезення пасажирів автомобілем таксі за відсутності документів для автомобільного самозайнятого перевізника, визначених у статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: ліцензії та сервісної книжки.
Надання послуг з перевезень пасажирів на таксі потребує ліцензування.
Положеннями статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» установлено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Серед обов`язкових документів, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення, що визначені у статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», для автомобільного самозайнятого перевізника є ліцензія, посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, сервісна книжка, медична довідка.
З наведеного слідує, що і ліцензія, і сервісна книжка, є тими документами, наявність яких під час здійснення заходів державного контролю є предметом перевірки щодо дотримання вимог законодавства автомобільними самозайнятими перевізниками, які надають послуги з перевезення пасажирів на таксі.
За приписами абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, за відсутності документів, передбачених статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», на підставі яких виконуються пасажирські перевезення автомобільним самозайнятим перевізником, застосовуються адміністративно-господарські штрафи. Непред`явлення, зазначених у статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Саме по собі перевезення позивачем пасажирів не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, передбаченої абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки контролюючий орган не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки позивачем було надано послуги з перевезення пасажирів автомобілем таксі на замовлення та, що позивач у спірних правовідносинах виступав автомобільним самозайнятим перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».
ВИСНОВКИ: перевезення фізичною особою - суб'єктом господарювання за власний кошт пасажирів на таксі не є тотожним перевезенню для власних потреб, оскільки останнє передбачає перевезення пасажирів без мети отримання доходу, таке перевезення не може вважатися господарською діяльністю та не потребує в такому випадку надання перевізником документів, що визначені у статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт».
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правовий статус автомобільного перевізника, автомобільні перевезення, відповідальність перевізників
