Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 28 січня 2026 року
у справі № 760/14535/23
Кримінальна юрисдикція
Щодо неохоплення положенням ч. 3 ст. 349 КПК України питання визначення виду чи розміру покарання
Фабула справи: суд першої інстанції вироком визнав ОСОБА_7 винуватим і засудив його до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 308 КК України - на строк 8 років із конфіскацією майна; ч. 3 ст. 309 КК України - на строк 7 років; ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 цього Кодексу - на строк 6 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 цього Кодексу призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією майна.
Апеляційний суд ухвалою змінив вирок районного суду, закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Постановив вважати ОСОБА_7 засудженим до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 308 КК України на строк 8 років із конфіскацією майна; ч. 3 ст. 309 цього Кодексу на строк 7 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією майна.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 цього Кодексу остаточно призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією майна.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Мотивація касаційної скарги: засуджений зауважує, що на застосування процедури судового розгляду, передбаченої ч. 3 ст. 349 КПК України, погодився, оскільки вважав, що інкриміновану йому крадіжку вчинено у період іспитового строку, визначеного за попереднім вироком, а отже незалежно від порядку розгляду справи йому буде призначено покарання з реальним його відбуванням.
Правова позиція Верховного Суду: положеннями ч. 3 ст. 349 КПК України визначено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Це означає, що суд, перш ніж ухвалити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі зазначеної норми процесуального закону, повинен роз'яснити суть даної норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Водночас, суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз'яснення сприйнята правильно та переконатися у добровільності їх позицій.
Визнання винуватості, згода з фактичними обставинами кримінального провадження та кваліфікацією дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, у якому обвинувачується, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов'язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Висновки: положення ч. 3 ст. 349 КПК України передбачають порядок судового розгляду виключно щодо обставин, які ніким не оспорюються, і спрямовані на забезпечення процесуальної економії та жодним чином не стосується визначення виду чи розміру покарання.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що згода засудженого на такий порядок розгляду була надана добровільно, після роз`яснення судом суті цієї процедури та її процесуальних наслідків, за відсутності будь-якого обумовлення щодо призначення покарання.
За таких обставин посилання засудженого на власне переконання щодо неминучості призначення реального покарання не може впливати на оцінку законності застосування судом процедури, передбаченої ч. 3 ст. 349 КПК України.
Ключові слова: спрощене кримінальне провадження, дослідження доказів судом, процедура судового розгляду
