Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 березня 2019 року
у справі № 283/1685/17
Кримінальна юрисдикція
Щодо спрямованості умислу особи на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю
Фабула справи: за вироком суду ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді арешту на строк 3 місяці. На підставі п. «е» ст. 1 ЗУ «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_3, а вирок суду - без зміни.
Мотивація касаційної скарги: потерпілий - ОСОБА_3 вказав, що кваліфікація дій засудженого є неправильною та його дії слід кваліфікувати як замах на умисне вбивство, оскільки у засуджено був умисел на позбавлення його життя, а тому суд першої інстанції мав повернути обвинувальний акт прокурору.
Правова позиція Верховного Суду: у ч. 2 ст. 125 КК встановлено відповідальність за легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я. Суб'єктивна сторона злочину характеризується тільки умисною формою вини. Відповідальність за цією статтею настає і в тих випадках, коли умисел винного було спрямовано на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, якщо фактично було заподіяно легкого тілесного ушкодження.
У результаті касаційного перегляду було встановлено, що висновок суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, підтверджується доказами, зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні. Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу: показань засудженого ОСОБА_2, котрий свою винуватість у заподіянні ОСОБА_3 легких тілесних ушкоджень визнав повністю і пояснив суду, що між ним та потерпілим виник словесний конфлікт, під час якого він ударив ОСОБА_3 молотком по голові; показань потерпілого ОСОБА_3, котрий підтвердив обставини вчинення злочину та пояснив, що коли перебував біля господарського приміщення, розташованого біля господарського приміщення засудженого, останній у цей час прибивав молотком штахети, між ними виник конфлікт, у ході якого ОСОБА_2 завдав йому ударів молотком; показань свідка ОСОБА_4, яка пояснила, що процесу заподіяння ударів потерпілому вона не бачила, однак почувши крик, прибігла до ОСОБА_3, він був у крові, й вона завела його до медсестри.
Також суд проаналізував фактичні дані, що містяться у протоколах огляду місця події, проведення слідчого експерименту, огляду знаряддя злочину, а також у висновках судово-медичних експертиз, відповідно до яких у потерпілого виявлено легкі тілесні ушкодження,що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Висновки: в матеріалах кримінального провадження відсутні об'єктивні докази наявності прямого умислу у ОСОБА_2 на вчинення замаху на вбивство ОСОБА_3, про що останній зазначає в касаційній скарзі. При цьому з матеріалів справи вбачається, що засуджений діяв із невизначеним умислом, тобто бажав настання шкідливих наслідків для потерпілого, однак не мав чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків, тому він повинен нести відповідальність за фактично заподіяне.
Ключові слова: кваліфікація дій засудженого, досудове розслідування, склад злочину, суспільно небезпечне діяння
