Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 березня 2018 року
у справі № 910/23398/16
Господарська юрисдикція
Щодо процедури пред'явлення майнових вимог до банку під час тимчасової адміністрації
Фабула справи: ФОП звернувся з позовною заявою до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про стягнення суми банківського вкладу та залишку коштів на рахунку.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду та постановою Вищого господарського суду України, в задоволенні позову відмовлено. Рішення судів мотивовані посиланням на встановлені обставини перебування ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на час розгляду справи в суді першої інстанції у процедурі ліквідації.
Мотивація касаційної скарги: ФОП посилається на підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, відповідно до п. 1 ч. ст. 111-16 ГПК України.
Правова позиція Верховного Суду: згідно з п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до п. 6 ст. 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Згідно з пп. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом. При цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.
Висновки: згідно з аналізом п.п. 6, 16 ст. 2, пп. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час дії тимчасової адміністрації та/або запровадження процедури ліквідації, вимоги вкладників та інших кредиторів банку не задовольняються. При цьому кошти за вкладами, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку, виплачуються в межах граничної суми відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб за визначеною Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» процедурою.
Ключові слова: повернення грошових коштів, процедура ліквідації юридичної особи, примусове стягнення коштів банку, припинення банку
